Рассуждение «Один день из жизни боярской семьи»​

Український народ має славу народу дуже музичного. українська пісня, здобула cобі визнання в цілому світі. подорож української капели, з хоровим співом у 1919 та наступних роках по європі та америці була загальним триумфом слов'янських хорів звичайно за українцями визнавалася першість. українські селяни, співаючи без усякої науки, керуючись вродженою музичністю, ніколи не співають в унісон, а зразу розбиваються на різні голоси і кожен веде свою партію. український церковний спів є, мабуть, одним із країцих у світі зі своїми стародавніми розспівами й новішими композиціями майстрів церковного співу, славних композиторів кінця xviii та початку xix ст. одним з видатних українських композиторів був микола лисенко. беспосередні учні і послідовники лисенка не виходили за межи тих, зрештою, провінціальних кордонів вокальної музики, в яких мимоволі замкнув українську музику лисенко. але українскі музики з цим обмеженням очевидно не могли миритися. коли безпосередні учні лисенка ще містилися в межах вокальної музики, то їхні сучасники, але учні інших чужинних шкіл, виразно вважали потрібним ті межі вокальності переступити. засвоїти українській музиці побіч вокальних осягнень також інструменталізм, а разом із тим засвоїти побіч малих і великі форми, всі роди симфонічної та камерної музики — фортепіанові та оркестрові,— одним словом, вивести українську музику на широку дорогу творчості у всіх галузях української музичної продукції, стало головним завданням сучасності. вже сучасники учнів лисенка, ті, що не в нього вчилися, зробили рішучий крок у тому напрямі. це були яків степовий (1883—1921) і п а в л о сениця (род. 1879). степовий — родом із харкова (справжнє прізвище — якименко), вихованець придворної капели, до якої попав змалку, а потім — петербурзької консерваторії, яку скінчив по класу теорії композиції римського-корсакова. в своїй творчості степовий теж головним чином тримався вокальної музики малих форм із пануванням мінору. такі його «барвінки» — серія солових співів, дуетів і тріо в звичайному для української музики мелодійному стилі, ліричного змісту. наступний крок у творчості степового — це збірник «пісні настрою» на слова олеся. це, власне, продовження «барвінків», але тут уже замість епіко-ліричної простоти приходять модуляція мелодійної лінії й досить вибагливі моменти гармонії. далі степовий написав досить багато романсів і взагалі солоспівів на слова різних поетів. але, не задовольняючись самою вокальною музикою, в якій він все ж повніше виявився, степовий дав уже серію фортепіанних творів камерного характеру, а саме невеличкі п'єси, як „ргеlude”, „іmpromtu”, „valse”, „menuette” тощо. правда, в цих речах чуються впливи то чайковського, то гріга, то різних модерністів, але важливо, що степовий не залишається чистим вокалістом, хоч із натури мав до того нахил.