Твір на тему" Моя улюблена поезія Лесі Українки"​

Леся Українка - надзвичайна письменниця. Її творчий спадок складають твори, які дуже різняться між собою за формою, жанром і тематикою. Кожен читач знаходить в творчості Лесі щось своє, особисте. Для мене таким відкриттям стала драма-феєрія "Лісова пісня", яку я тепер можу назвати своїм улюбленим твором Лесі Українки. Як відомо, вона була написана за дуже малий проміжок часу, але виношувалася в душі письменниці надзвичайно довго. Це можна простежити по місткості кожної фрази, кожної деталі.

Загалом, "Лісова пісня" - драма, дуже насичена емоціями та яскравими образами. Немов живі, постають перед нами персонажі. І написані вони так проникливо, з такою невимовною любов'ю, до того глибоко, що захоплює дух.

Не можна не любити Лукаша, не дуже сильного духовно, але надзвичайно привабливого своєю відкритістю і наївністю, дядька Лева, який настільки довго прожив у лісі, що став уже частиною природи, жвавого, доброго та хороброго Перелесника, Мавку - саму природу, яка начебто "завжди була".

Їм протиставляються Потерчата, для яких людське життя за іграшку, "Той, що в скалі сидить" - невідворотна кара, підлючі лихі Злидні, та представники світу людей - Мати Лукашева, Килина.

Головною у драмі "Лісова пісня" мені здається думка, для Лесі дуже важлива. Коротко її можна було б виразити так: "Жити зараз, а не потім". Жити тим, що є, не відволікаючись на майбутнє чи минуле; жити почуттями, не загублюючи свою безсмертну душу на бездумне накопичення грошей та матеріальних благ; без оглядки на людський осуд та поговір робити те, що тобі подобається; не розгублюватись при невдачах, а знову й знову підійматись і оживати, оновлюючись раз за разом. Людське життя таке коротке, але більшість віддає перевагу витратити його марно; а вічні створіння, такі як Мавка, Русалка Польова і Перелесник, живуть тільки "зараз". Вони кохають безоглядно та без краю, і проти цього кохання нічого не має сили, доки в серці є "те, що не вмирає". Ненавидять вони також не оглядаючись на інших: "Ой, ті люди з-під стріх солом'яних! Я їх не зношу, я не терплю солом'яного духу! Я їх топлю, щоб вимити водою той дух ненáвидний. Залоскочу! ... ".

Драма "Лісова пісня" запам'яталася мені своєю яскравістю та глибинною добротою. Ці ідеї - що дерева живі, що душі вічні, що немає кінця життю ("Стане початком тоді мій кінець"), - дуже близькі мені. Я вважаю, що в цьому творі відбито цілий духовний світ. Було б дуже гарно, якби люди прислухались до порад персонажів - дійсно, безсмертної - Лесі Українки.

 а ви оголосіть краще, що мене вбито. я сидітиму тут і носа нікуди не по-тикатиму. — аякже! а де труп? ти мені трупа давай, а тоді сиди: хоч сто літ! а хто бачив, як тебе було переможено? гадаєш, всі такі дурні? я через тебе, гевала, ночей не сплю, вже третій день п'ю. так і зіпсуюсь до дідькової мами. а що з дочкою буде? а з люботином? в тебе що — патріотичні почуття притуплені? — та ні… але я ще такий молодий… не нажився ще… — шкода. але що робити? — так, це правда. але я вже знаю, що зроблю. я вийду на герць. заради князя, заради його доньки і заради люботина. мого люботина. бо ж це і моя земля! — що ти говориш? ! ти повинен жити! життя володаря не варте й одного рядка поета! ти повинен писати! » — ну і що? ваш батько не винен, що мусить брехати. якби я був справжнім драконом, то й не треба б цієї кумедії. — або якби князь був князем… і я — сама собою… і всі люди — людьми… а не драконами. ах, я знаю, що зроблю! зараз вийду до них в оцій чистенькій сукні… нехай побачать, що нема вже кого визволяти… — …є лицарі і з‑за границі, розумієте? ми в жодному випадку не повинні перед ними острамитися. але й підтяти вас жоден з них не сміє. цього ми до-зволити не можемо. герой мусить бути свій. так би мовити, для історії і для прикладу.