Історія кохання
Тетяни и Онєгина за поемой О. Пушкина
Очень

Головний герой твору А.С. Пушкіна - молодий, привабливий, дуже дурна людина, дворянин. Пушкін ставиться до свого героя з симпатією і зі значною часткою іронії. У 1 чолі поет розповідає про життя молодого гульвіси Євгенія Онєгіна в Петербурзі.

Про те як і ким він виховувався: Спершу мадам за ним ходила, Потім мсьє її змінив, Дитина була різів, але милий. У пору юності він вів себе так, як молоді люди його кола, тобто "по-французьки, як міг висловлюватися і писав, легко мазурку танцював". Але головною його наукою, визнає Пушкін, "була наука пристрасті ніжною". Жертвою любові, як пізніше ми дізнаємося, і впав Євген. Пушкін підкреслює, що "труд йому був тошен", Він розповідає про життя Онєгіна, що проводиться в ресторанах, в театрах, на балах, в догляді за жінками. Такий же життям жили тисячі молодих дворян. Такий устрій життя був звичний дворянського стану. Але не слід поспішати з висновками, визначаючи Онєгіна в розряд "зайвих".

Для свого кола він не був зайвим. Онєгін займав певне місце у світському суспільстві, де мав "щасливий талант" і збуджував "усміх дам вогнем нежданих епіграм". Так би і протікала розмірено його життя, якби не зустріч з Тетяною Ларіної. Онєгін дасть закохатися в себе Тетяні, довго мучить і терзає її. Тетяна пише листа Євгену з освідченням у коханні. Дівчина ставить йому питання: "Хто ти ... Ангел чи зберігач або підступний спокусник?" Здається, нездатний до серйозного почуттю, Онєгін відкидає її любов, яка для Тетяни стає сенсом життя. Мрійлива, романтична дівчина "вірить, що Євген посланий богом". Онєгін зворушений визнанням Тетяни, але не більше того. Наступним необдуманим кроком є взаємини з Ольгою Лбіной. Онєгін просто так, від нудьги починає доглядати за Ольгою Ларіної, нареченою Володимира Ленського.

Дівчина захоплюється Євгеном, що, природно, викликає ревнощі Ленського. Переломним моментом у взаємовідносинах з дівчатами з'явилася дуель Євгенія з Ленським. Поєдинок закінчується трагічно для Володимира. І тут наш герой немов прозріває: "Онєгін зі здриганням" бачить справу своїх рук, як "труп похолоділий" юнаки везуть на санях. Ленський убитий "доброзичливої рукою". Безглуздість цього вчинку стає очевидною. А що ж Тетяна? Вона мовчазно підтримує в горі сестру. Втім, Ольга "не довго плакала", а захопилася якимось уланом, з яким незабаром пішла під вінець. У Тетяні борються любов до Євгена і неприязнь до нього, як до вбивці Ленського. Дівчина починає раптом розуміти, що Євген не такий, яким вона представляла його у своїх мріях. Вітряний егоїст, серцеїд, людина, що несе біль і сльози іншим, а сам нездатний співчувати. Повернувшись до Петербургу, Євген зустрічає вже іншу Тетяну - світську жінку, "законодавця мод". Він дізнається; що тепер вона заміжня за важливою генералом, героєм Вітчизняної війни.

Відбувається дивовижне перетворення. Тепер Євген шукає побачення з Тетяною Ларіної, яка стала "равнодушною княгинею, неприступною богинею", нудиться, страждає. Так, Тетяна перестала бути схожою на провінційну дворянку. Скільки царственості у погляді! Скільки величавості і недбалості! Євген закоханий, він переслідує її, шукає почуття у відповідь. Але, на жаль! Написано лист, але відповіді на нього Євген не отримав. І ось, нарешті, вони зустрілися. Який удар, яке розчарування! Онєгін відкинутий: "Я вас мене залишити". "Неначе громом вражений" коштує Євген і відчуває раптом внутрішнє спустошення, свою непотрібність. Ось гідна кінцівка роману. А.С. Пушкін перевіряв свого героя справжнім почуттям-любов'ю. Але, на жаль, не витримав цього випробування головний герой роману: злякався, відступив. Коли ж настало прозріння, виявилося, що вже пізно, нічого повернути і виправити не можна. Таким чином, роман "Євгеній Онєгін" - не просто розповідь про епоху, в якій "відбився століття і сучасна людина", а й зворушлива історія відбулася, пропущеної любові.

Я помню чудное мгновенье

Объяснение:

Я помню чудное мгновенье:

Передо мной явилась ты,

Как мимолетное виденье,

Как гений чистой красоты.

В томленьях грусти безнадежной,

В тревогах шумной суеты,

Звучал мне долго голос нежный

И снились милые черты.

Шли годы. Бурь порыв мятежный

Рассеял прежние мечты,

И я забыл твой голос нежный,

Твои небесные черты.

В глуши, во мраке заточенья

Тянулись тихо дни мои

Без божества, без вдохновенья,

Без слез, без жизни, без любви.

Душе настало пробужденье:

И вот опять явилась ты,

Как мимолетное виденье,

Как гений чистой красоты.

И сердце бьется в упоенье,

И для него воскресли вновь

И божество, и вдохновенье,

И жизнь, и слезы, и любовь.