Проскланять 1845 во всех подежах у кількісному і порядковому. на українській мові

Нодна тисяча вісімсот сорок п"ять р однієї тисячі восьмисот сорока п"яти (п"ятьох) д одній тисячі восьмистам сорока п"яти (п"ятьом) з одну тисячу вісімсот сорок п"ять (п"ятьох) о однією тисячею восьмистами сорока п"ятьма (п"ятьома) м на одній тисячі восьмистах сорока п"яти (п"ятьох) порядковий числівник н одна тисяча вісімсот сорок п"ятий р одна тисяча вісімсот сорок п"ятого д одна тисяча вісімсот сорок п"ятому з одна тисяча вісімсот сорок п"ятого о одна тисяча вісімсот сорок п"ятим м на одна тисяча вісімсот сорок п"ятому

людина завжди шукає шляхів жити в гармонії з навколишнім світом, але їй не завжди це вдається. чому ж інколи так складно знайти спільну мову з оточуючими і як відновити злагоду душ? мабуть, найточніше на це запитання змогли б відповісти психологи, але в нашому житті й так забагато буденності, то чому б не пошукати відповіді на це запитання в літературі?

українська література, на мою думку, дає чудову можливість розглянути психологію особистості з погляду творчої людини, наблизитись до світобачення людей, які по-особливому бачать наш світ. серед українських поетів, які виокремлювали у своїх поезіях проблему втрати людиною душевної гармонії та способів її повернення, — павло тичина, євген плужник, максим рильський. ліричні герої їхніх творів у пошуках власного «я», у спробах виокремити цю невловиму субстанцію, намагаються знайти гармонію.

у своєму вірші «молюсь і вірю» максим рильський захоплюється неймовірною красою навколишнього світу. ліричний герой знаходить те, що захоплює його душу, але водночас дарує йому спокій. вірш починається словами: «молюсь і ві» молитва ж має сакральне значення, віруючі люди вважають, що особливий порядок слів у ній може встановити зв’язок з богом. вірять, що молячись, людина знаходить умиротворення, заспокоює свою душу. я вважаю, що таким чином ліричний герой знайшов гармонію душі із зовнішнім світом: висловлюючи свої думки, виговорюючись, він відмежувався від буденних проблем і звертав увагу на чарівний світ навколо нього, таким чином повернувши спокій і гармонію у своє життя.

у творчості павла тичини є чимало поезій, які вражають своєю проникливістю, чуттєвістю, музикальністю. читаючи його вірші, відкриваєш для себе світогляд непересічної особистості, який вражає: поет спирався на «філософію серця» сковороди: кордоцентризм, духовне багатство душі і її космічний вимір, трактування людини як божественно одухотвореної природи, пантеїзм, вітаїстичну концепцію життя. особливо помітно це в його збірці віршів «сонячні кларнети», де кожен вірш — гімн життю, пошуки й віднаходження гармонії. зокрема, його поезія «подивилась ясно — заспівали скрипки» точно описує стан людини, коли вона втрачає гармонію не тільки з навколишнім світом, але і її внутрішній світ зазнає дисгармонії. що ж потрібно людині, коли її душа «в чорному акорді»? здається, відповідь очевидна: йому потрібні ті «сонячні очі» поряд, щоб променями-віями зігрівали його душу.

євген плужник присвятив цілу збірку віршів гармонії всесвіту — «рівновага». кожен вірш — ода красі навколишнього світу. надзвичайно прониклива його поезія «ніч… а човен, як срібний птах». автор ніби закликає читача не шукати чогось надзвичайного далеко, усе прекрасне навколо нас, варто тільки звернути на це увагу. якщо ми будемо роззиратися, не летіти десь у шаленому ритмі, то зможемо віднайти той спокій і ту гармонію: «…не лети… мій ненадійний човен».

завжди важливо жити в гармонії із всесвітом, знаходити спільну мову з оточуючими. для цього потрібно знайти те, що зможе заспокоювати душу, підтримувати життєвий тонус і приносити задоволення.