Про що розповіли пастухи з сусідньої полонини З. Беркуту?

соціально-побутові пісні  — це великий масив епічних народно-пісенних  творів  про  економічні  та  політичніумови життя різних соціальних груп населення, про їхню історичну роль у становленні та розвитку  українськогосуспільства, у формуванні національних норм  етики  й  моралі.

соціально-побутові пісні різнопланові і за тематикою, і за сюжетами, і за мотивами, і за колоритністю образів. для них характерне поєднання реалістичної конкретності з метафорично-символічною образністю, вони багаті на традиційні для народного епосу метафори, постійні епітети, порівняння.

це пісні про гірку долю простого люду в умовах  тоталітарних  режимів, соціальну нерівність, громадські, родинні, побутові конфлікти, природне віковічне прагнення народу до волі, пошуки шляхів до кращого життя тощо.

у соціально-побутових піснях українського народу узагальнено відбився світ людських доль в усьому його різноманітті. як писав  микола гоголь, для україни народні пісні  — це все: «і поезія, і історія, і батьківські могили».

за тематичними і жанровими ознаками соціально-побутову  фольклористику  розділяють на такі цикли пісень: козацькі,  і, рекрутські, солдатські (жовнірські), бурлацькі, заробітчанські (строкарські), чумацькі, кріпацькі, наймитські, родинні, сирітські та ін. кожен з цих циклів має свої особливості, але всі вони об'єднані соціальними мотивами і найкраще характеризують певну історичну епоху.

виникнення і розвиток козацьких пісень пов'язані з історією козацтва (xv-xviii століття). їхня тематика різноманітна: підготовка і від'їзд козака до походу, прощання з рідними, сутичка з ворогами, смерть на полі бою, нелегка доля в неволі, туга за батьківщиною та родиною («ой у лузі, та ще й при березі»). в образах головних героїв пісень втілені волелюбність українського народу, непримиренність до соціального й національного гніту. саме цими мотивами вони споріднені з історичними піснями й думами.

і стилістично, і тематично до них близькі  і пісні, в яких оспівано боротьбу народних мас проти феодально-кріпосницького та національно-релігійного гніту польської шляхти у xviii столітті. на території  буковини  і  закарпаття  були популярними гайдуцькі пісні, що зафіксували боротьбу слов'янських народів проти турецьких загарбників у xv-xix століттях.

хоч деякі походи і перемоги в згаданих циклах пісень були романтизовані, все-таки в них переважали мінорні мотиви, бо людям важко було змиритися з тим, що дужі, молоді хлопці змушені були відриватися від звичної, улюбленої хліборобської праці, багатьом з них довелося накласти головами на чужині, залишивши на рідній землі вдів і сиріт. коли відстоювалися інтереси свого народу, то захист рідного краю сприймався як почесний обов'язок, коли ж після введення  рекрутської  повинності з села почали насильно забирати у військо міцних працездатних хліборобів, щоб їхніми руками здійснювати чиїсь авантюрні експансіоністські плани, а їхня відсутність лягала важким тягарем на жіночі плечі, то відповідно змінювалися і настрої народу, в пісенній творчості з'являлися нові мотиви. виникали рекрутські та солдатські пісні. в різних сюжетних варіантах висловлювалося співчуття юнакам, які «лише сіяли та орали, ціпом молотили», а тепер їх змушують через муштру призвичаюватися до зброї («вилітали орли з-за крутої гори»).

особливо трагічні долі вихідців із села зображені в бурлацьких піснях.  бурлаки  — це бездомні, самотні люди, які в xvi-xix століттях наймалися вантажниками, чорноробами у риболовецьких артілях на  дніпрі,  дунаї,  дністрі,  чорному морі. вони  — народ працьовитий, дружний, але знедолений: без дружини, родини поневіряються на чужині, змушені вмирати в самоті («та забіліли сніги», «горе мені на чужині»).

за тужливими образами, поетичними тропами близькі до бурлацьких пісні заробітчанські, строкарські, наймитські. найдавніші із них виникли в середовищі зубожілих козаків, зайнятих на відхожих промислах (цукроварнях,  мануфактурах,  шахтах). інтенсивний розвиток  капіталізму  прискорив процес пролетаризації селянства, посилив його експлуатацію. тяжка праця заробітчан, їхня безправність, зловживання роботодавців  — основні теми народних пісень. історичне значення заробітчанської поезії ще й в тому, що своїми сюжетами вона започаткувала в україні робітничу пісню.не легше жилося й строкарям, молодим людям, убогі батьки яких за завдаток віддавали їх заможним на домовлений строк (звідси й назва «строкарі»). відробляти завдаток доводилося виснажливою працею, зносячи постійні знущання господаря («ой матінко-зірко», «ой піду я лугом»).