Українська пісня – душа народу План
1. Усна словесна творчість – найважливіша і найбагатша частина культури українського народу.
2. Пісня – душа українського народу в її найрізноманітніших проявах:
а) гармонія з природою;
б) дух незнищенності;
в історичних піснях;
в) образність та ліризм української пісні.​

Першим, хто сказав світові правду про 1933 рік, його причини і наслідки, став автор роману "марія" улас самчук. написаний у високому стилі хроніки життя жінки-селянки, роман підносить її образ до символу україни, багатостраждальної нашої землі.як син і виразник інтересів українського селянства, письменник зразу ж вловив увесь розмах нашої національної трагедії. високого трагедійного звучання твір набуває поступово. з перших сторінок іде навіть трохи ідилічний опис життя і побуту українських селян з їх буднями і святами, радощами і клопотами. зовсім інше, моторошне враження справляють останні розділи роману. автор підносить їх до рівня трагедійного національного епосу: всі головні герої — гинуть. особиста трагедія жінки-матері стала трагедією всієї україни. образ марії — найбільш ємний і значущий. автор продумав усе до деталей, починаючи з біблійного імені. жодного разу ніхто в романі не назвав її марійкою чи марусею. від колиски і до жахливої і голодної смерті вона — марія. "коли ж її тепла і радісна мати селянка оксана виймала з довгої пазухи груди, марія здалеку відчувала їх, моргала усточками й намагалася продерти свої майбутні … тридцять днів гаснула сама марія — покинута, одинока".жахи цієї смерті у.самчук змальовує з такою документальною точністю, що ми спізнали лише в останні роки зі спогадів очевидців та жертв голодомору, які залишилися живими і змогли "заговорити" лише у незалежній україні.роман "марія" — роман-спалах, роман-реквієм, роман-набат. надрукований 1934 р. у львові, він дуже довго ішов до своїх читачів. по-стефанівськи "коротко, сильно і страшно" описує улас самчук голодний 1933 рік. до зображення життя своїх героїв автор підходить з мірою українського вітаїзму — життєствердження."коли не рахувати останніх трьох, то марія зустріла й провела двадцять шість тисяч двісті п'ятдесят вісім днів. стільки разів сходило для неї сонце, стільки разів переживала насолоду буття, стільки разів бачила або відчувала небо, запах сонячного тепла й землі".попри трагічну тональність останніх розділів твору, роман у.самчука сповнений життєстверджуючим пафосом: український народ безсмертний, і він має своє майбутнє. тому так актуально звучить заклик гната до уцілілих від голоду односельців, скомпонований у біблійному стилі: "затямте ви, сини і дочки великої землі… затямте, гнані, принижені, витравлені голодом, мором! нема кінця нашому життю. горе тобі, зневірений, горе тобі, виречений самого кажу вам правду велику: краще буде содомові й гоморрі в день страшного суду, ніж вам, що відреклися й плюнули на матір ".утіливши у своїй творчості гірку долю українського народу в хх столітті, письменник та його роман "марія" тепер уже назавжди залишаться в історії української літератури.