У меня такая ситуация: с подругой общаюсь уже 2 года , но все эти два года она меня очень раздражает и т.д. Я терплю её только потому что больше не с кем , и также я с ней в одном классе. Она очень глупый человек , ничем не интересуется, постоянно болтает по телефону, её волнует лишь собственная внешность( пустышка, проще говоря). Так вот ,когда мы гуляем , она постоянно с кем-то переписывается. Да она в принципе день и ночь с кем-то общается(со мной лишь когда что-то надо спросить , погулять, когда другой не может ) , но для меня очень странно общаться с людьми в интернете, когда гуляешь с подругой. Я ей говорю об этом , а она :" А что такого? Я отвечаю людям". Мне это надоело, но я знаю , что с другими друзьями она так много не сидит. У меня банальный вопрос : что делать в такой ситуации? Ведь у нас нет общих интересов, на прогулке чаще всего молчим.​

Моїм улюбленим літературним героєм є Остап Бендер — головний персонаж відомих багатьом поколінням читачів книг І. Ільфа і Є. Петрова «Дванадцять стільців» і «Золоте теля». Звичайно ж, це не ідеальна людина і не «херувим», як казав про себе сам Бендер. Більше того, мені не хотілося б у реальному житті зустрітися з таким спритним комбінатором.

Якщо слідувати сухим фактам, то Остап Бендер — це звичайний злочинець і аферист, який пограбував наївну вдову, який обдурив членів товариства «Меча і Орала», який для свого збагачення користувався чужою дурістю і «безкорисливо любив гроші». Але, як не дивно, більшості читачів, зокрема мені, він здається привабливим.

Мені дуже подобається незлобивість і життєлюбність цього персонажу. У яких би обставинах не опинився Остап Бендер, він ніколи не падає духом і радіє тому, що у нього є, він не впадає у відчай і придумує нові плани.

В Остапі мені подобається і те, що, незважаючи на постійний брак коштів, він не був скнарою, як його приятель Іполит Матвійович. Він міг з комфортом і навіть розкішшю обставити контору «Рога і копита», організувати шикарний обід для друзів і купити букет для дівчини на останні гроші.

Але найбільш усього в Остапові мені подобається те, що він дуже життєвий образ. Його можна засуджувати, ним можна захоплюватися, до нього, як до живої людини, можна ставитися з пошаною або зневагою. Але я впевнений, що літературного героя будь-якого твору треба сприймати таким, яким він створений автором. На мій погляд, авторам «Дванадцяти стільців» і «Золотого теля» вдалося створити безсмертного героя, який давно увійшов у ці нетлінні романи з одеських вулиць, який назавжди залишився оптимістичним і винахідливим комбінатором «усіх часів і народів».

Объяснение: