Весною жодна чайка не гніздилася на луках,а всі тулилися на островах,як би не було тісно.Люди раділи і сумували,бо було щось не так,і вони не помилились.
Весна і осінь були посушливими:сонце палило пшеницю на полях у людей картоплю і все що росло.Дощів не було,а джерела, які були дуже глибоко, теж кудись зникли.На луках,де колись були чайки можна було ходити в черевиках.Лише на левадах у сажалках було не багато води, бо вони були внизовині і викопані глибоко: із торфу ще просочувалась вода.
І чайки вивели на островах дітей, і раділи воді.
Проводжали чайок чи не всим селом і чекали з нетерпінням їх прилету.І кожен, хто жив на леваді,старався зробити копанку,щоб на весні чайки поселилися у нього.
І кожної весни вони прилітали на радість людям, оселялися у того хто цього хотів.
А в перший день,коли прилетіли,вони зібралися на Захаровій леваді,ніби всим показуючи хто перший викопав копанку.Захар вітав їх,і показував руками,що вони можуть летіти куди захочуть,ніби він їх відпускав.

Григорій савич сковорода — видатний український письменник, філософ і педагог. він обстоював права трудового народу на свободу й різнобічний розвиток, на щасливе життя.  понад чверть століття жив серед простих людей як мандрівний філософ. жив, як учив, не прагнув матеріальних цінностей, бажав тільки духовного самовдосконалення, до якого закликав й інших. усі його твори сповнені роздумами про сенс життя.  у байках сковороди особливо важливим є мотив "сродної" праці, праці, яка є природною потребою кожної людини. без праці людина не може мати щасливого життя і морального задоволення, переконує григорій савич.  робота приносить суспільству матеріальне і духовне багатство. смисл життя — працювати за покликанням, за нахилом і обдаруванням, виконувати посильну й доступну людині "сродну" працю. тільки тоді всі люди будуть щасливими.  цінність життя — "сродна" праця. цю ідею сковорода розвиває в байках "собака і кобила", "кукушка і косик". серед байок особливо виділяється твір "пчела і шершень". бджола за покликанням збирає мед. без роботи вона не мислить свого життя, таке життя є для неї природним. люди ж типу шершня — це паразити, прагне довести сковорода. вони живуть крадіжкою чужого для того, щоб "їсти, пити". в образі шершня засуджуються представники панівних кіл. а бджола — це образ мудрої, працьовитої людини, для якої смисл життя в її "сродній" праці. байкар вшановує бджіл як символ чесності та працелюбства й ганьбить шершнів як нетрудових елементів суспільства.  у байках сковорода розкриває благородство людей, життя яких проходить у "сродній" праці. поваги гідний той, хто прагне працювати за покликанням, яке дасть йому велике моральне задоволення для душі й буде корисним для суспільства.  але є ще одна всезагальна умова щасливого життя — доброзичливе ставлення людини до людини, взаєморозуміння, взаємоповага, вірність.  г. с. сковорода писав: "щаслив тот, кто сопряг сродную себе частную должность с общею. сія есть истинная жизнь". сам філософ ніколи не порушував принципів, які проповідував у своїх творах.