нужно сделать небольшой конспект Из повисти за сестрою На укр.мове​

Історія написання твору.

Повість «За сестрою» (1907) створена на основі довготривалого вивчення історичних матеріалів з часів татарських нападів на українські землі та їхньої ретельної художньої обробки. В центрі — захоплююча історія юного Павлуся, молодшого сина з козацького роду Судаків, який порятував від татарського полону свою сестру Ганнусю.

Тема: відтворення страшних картин поневолення татарськими загарбниками українського народу; зображення Павлуся, який докладає будь-яких зусиль, мужності, наполегливості, старанності, кмітливості для порятування своєї сестри з татарського полону.

Ідея: уславлення козаків — оборонців рідної землі, Павлуся — відважного лицаря, їх благородство, відповідальність, мужність; засудження татар та українців-зрадників.

Основна думка: тільки любов до рідної землі, батьківської домівки, тільки сила волі, цілеспрямованість, дружня завзятість до подолати будь-якого ворога заради щастя, радості, миру в кожній українській оселі.

Жанр: героїко-романтична повість.

Проблематика повісті:

• батьки і діти;

• життя і смерть;

• радість і трагедія;

• відповідальність і безпечність;

• вірність і зрада;

• добро і зло;

• щирість і хитрість, улесливість, підступність.

    що це за гамір надворі? невже знову пташки бавляться в пухнастому сніжку? так, і дійсно, маленькі та прудкі вони літають навипередки з вітром та сніговієм, над садком у пошуках поживи.

    у   дворі    нашого будинку росте горобина. давно вона росте, гордлива ті іноді журлива   красуня, з солодким червоним намистом. кожної зими сніжок ніжно додає до її намиста, срібний свій оксамит. я  навіть не пам"ятаю коли її там  ще не було. стара вона та розлога. ніби царівна усьго саду. останнім часом до неї часто прилітають маленькі друзі - птахи. щось щебечуть, звеселяють її, розказують про свої

    ось і сьогодні стою я біля горобини і чую, як птахи розмовляють зі стареньким  деревом.

- люба горобино, як ми вдячні тобі, що в золоті осені ти не забула про нас і приберегла   свої ягідки, наше улюблене ласування.

-так , так -защебетали інші пташеки і стали весело стрибати по її старих гілках, струшуючи маленькі сніжинки.

-ні, це не ви мені дякувати повинні, а я вам - ніжним голосочком відповіла садова царівна. -якби не ви, мої маленькі, весною гусінь поїла б мої ніжні листочки, пахучий цвіт би осипався і не було б ягідок. так я й стояла б в зажурі весь час.

-та ми ж друзі! і завжди будемо   один -одному! ти для нас, як матінка- годувальниця, ми ніколи не забудемо твоєї щедросі - весело зачиркали пташеки. - тепер жодного дня більше не буде, коли б ти журилася. завжди прилітатимемо ми, твої помічники й розрадники.