По тизеру Тарас повернення написать ессе укр лит

​

Комедія «сто тисяч» — один з найкращих творів і. карпенка-карого, в якому він змалював суспільні явища, що мали місце в 80–90-х роках хіх століття. сільські багатії, нещадно визискуючи наймитів і бідних селян, дуже швидко багатіли. вони скуповували поміщицькі маєтки, відбирали земельні наділи в бідних селян, які потрапляли до них в . головною дійовою особою твору «сто тисяч» є заможній селянин герасим никодимович калитка, який вже має двісті десятин землі, проте всі свої сили покладає на те, щоб збільшити свої володіння. цей хижак скуповує жадану земельку зубожілих селян і маєтки розорених конкуренцією поміщиків. для нього і «бумага» на купчій — «зелена мов земля, укритая ох, земелько, свято земелько — божа ти дочечко! — вигукнув він. як радісно тебе загрібати докупи, в одні приобрітав би тебе без ліку». його мрія — всю землю навкруги скупити: «їдеш день — чия земля? калитчина! їдеш два — чия земля? калитчина! їдеш три — чия земля? дихання спирає а скотини, а овець розвіду — земля під товаром буде стогнати…». на мій погляд, смисл свого життя калитка бачить у нагромадженні землі. герасим никодимович хоче купити в сусіднього поміщика смок-винова 250 десятин землі, але у нього не вистачає грошей. прагнучи швидко розбагатіти, він іде на шахрайство і вирішує купити в невідомого за п’ять тисяч справжніх грошей сто тисяч фальшивих. зажерливий, скупий калитка нещадно визискує наймитів. йому все здається, що наймити мало роблять, але дуже багато сплять і їдять. він намагається відібрати навіть окраєць хліба у наймита, який у неділю йшов на роботу. хижак сердиться на копача за те, що той багато їв під час обіду. він ніколи не п’є за власні гроші, бо «від своєї горілки в грудях пухне». свого сина романа він хоче одружити з дочкою великого землевласника пузиря, сподіваючись одержати значне придане. калитка, на мою думку, груба, некультурна, неосвічена людина. він деспотично поводиться зі своєю дружиною, б’є її; на людях вдає, що ставиться до неї лагідно. шахрай зневажливо говорить про науку, вважає, що всі вчені дурні, «голодрабці». «застав його,— каже калитка,— коняку запрягать, то й не запряже: він зараз полізе по книжках, по тих рихметиках шукать, як це робиться». отже, основними рисами його характеру є зажерливість, скнар-ність, крутійство, лицемірство, деспотизм, неуцтво. ці характерні риси, експлуататорська суть калитки яскраво виявляються у його мові: «робітники та собаки надворі повинні буть», «ні світ, ні зоря вже й жреш! »; «обіцянка — цяцянка, а дурневі радість»; «кругом, кругом моє», «бери і в свого і в чужого», «лупи — та дай»; «гроші всьому голова»; «ой пузирі! глядіть, щоб не полопались, а замість вас калитку розіпре ». і. карпенко-карий засуджує хижацьку натуру герасима калитки, бичує його гострою зброєю сатир. всі думки і вчинки калитки спрямовані на швидке збагачення, викликають глузливий сміх. хижак викликає до себе презирство й огиду навіть тоді, коли намагається кінчити життя самогубством. його останні слова: «обі пропала земля краще смерть, ніж така потеря! » — викликають глузливий сміх у читача і глядача. це сміх над нікчемністю людини, яка вбачає зміст життя в збагаченні, сміх над хижацькою натурою, експлуататором, який у погоні за наживою зазнав краху. таким чином, змальовуючи образ калитки, драматург пильнує, щоб кожен його крок, кожна думка, побутові і моральні норми — все було підпорядковане глибшому розкриттю сільського ненажерливого глитая. він прагне відтворити типове явище з найбільшою повнотою й загостреністю і разом з тим зберегти неповторну своєрідність образу.