ЛЮДИ ДОБРЫЕ Буду очень благодарна).❤
1. Який навчальний заклад Слобожанщини став центром українського національного відродження на
початку XIX ст.? Чому?
2. У чому полягала нова модель соціально-економічного розвитку Півдня України на початку
XIXст.?​

Кінець XVIII — початок XIX ст. — вкрай несприятливий період в історії українського народу, позначений цілковитим підкоренням України. Більша її частина перетворилася на колонію Російської імперії. Проте й за таких обставин українці, спираючись на самобутню тисячолітню культуру й такі ж давні традиції власної держави, долали потужні асиміляторські заходи імперії, залишаючись окремим народом і мріючи про відновлення автономної, а то й незалежної Української козацької держави. Не випадково масово переписувалися й вивчалися козацькі літописи, в яких розповідалося як про часи Київської держави, так і Гетьманщини та Січі. В народних масах пам'ять про козацьку славу дбайливо зберігали мандрівні музиканти-співаки — кобзарі й бандуристи. Найвидатнішим кобзарем XIX ст. був Остап Вересай. Своєрідним предтечею національного відродження став видатний мислитель Григорій Сковорода (1722—1794), який проголосив, що «свобода — це найдорожчий скарб» і славив гетьмана Богдана Хмельницького. Чинилися й дієвіші кроки. Ще на початку 60-х pp. XVIII ст. козацька старшина збирала петиції з метою зміцнити автономію Гетьманщини. Коли у 1767 р. Катерина II про око скликала «Уложенну комісію», котра мала б встановити нові закони у державі, й запропонувала надсилати відповідні пропозиції («накази») різних станів (крім кріпаків), це знайшло широкий відгук в українському суспільстві. Люди повірили облудним обіцянкам цариці й зайнялися розробкою пропозицій для майбутньої реформи. У Прилуцькому полку було чітко висловлене бажання провести вибори нового гетьмана. Представники Ніжинського полку висловили бажання відновити Гетьманщину як автономну державу. Тоді генерал-губернатор П. Рум'янцев звелів скасувати вибори у Ніжинському полку, заарештувати депутатів і віддати під суд за «державну зраду». Одинадцять осіб було засуджено тоді до смертної кари. Їх потім помилували, але стало ясно, що думки про відродження Гетьманщини є небезпечними. На засіданнях Комісії, яка зібралася в Москві у 1767 p., деякі автономістичні ідеї висловив Григорій Полетика, але того ж року Катерина II припинила діяльність Комісії раз і назавжди. Настала «мертва доба» в історії українства, коли панівні верстви українського суспільства перейшли на вірнопідданську службу Російській імперії, відмовились не тільки від прагнення до Української незалежної держави, а й взагалі від всього українського (мови, культури, традицій тощо), поступово русифікувались. За це верхівка українського суспільства отримувала право на спадкове дворянство і збереження визиску кріпаків.

Объяснение:

временем падения западной римской империи и моментом, когда для и. начинается, по-видимому, новая, самостоятельная , считается вторжение одоакра, во главе смешанных варварских полчищ герулов, ругиев и других германских племён. после взятия павии (22 августа 476) провозглашённый своими войсками королём, он овладел равенною и римом и, убив патриция ореста и устранив молодого императора ромула августула, вошёл в соглашение с восточн. римским императором, причём, отказавшись от титула императора, получил звание римского патриция и сохранил за собой обладание п-овом, далмацией, ретией и сицилией; корсика и сардиния остались под властью вандалов. римские законы и остались неизмененными. одоакр был вскоре свергнут остготами, которые, в свою очередь, через пол-столетия были подчинены велизарием и нарзесом восточной римской империи. смуты и вторжения других германских племён продолжались и в последующие годы, пока лангобарды не положили конец византийскому в большей части и. в 568 г. они проникли из паннонии в и. и шаг за шагом овладели фриулем, венецией и лигургией. павию, которая была взята после трёхлетней осады, лангобардский король альбоин сделал столицей своего государства; греки были оттеснены к равенне и в южн. и. после умерщвления альбоина, 36 герцогов решили не избирать короля, а продолжать завоевания самостоятельно. нашествие франков, в 584 г., повело, однако, к избранию аутариса, который отразил франков, бывших в союзе с греками и доставил облегчение покорённому римскому населению. окончательное примирение с последним состоялось, однако, только при агилульфе (590—615), который принял католицизм. упадок могущества лангобардов при преемниках агилульфа только временно задержался при ротарии; затем началось дробление государства, вследствие вторжений франков, аваров и греков. значение лангобардов вновь усилилось при энергическом лиутпранде (713—744 когда папа григорий ii принуждён был искать их поддержки во время распри, из-за иконоборства, с византийскими императорами. когда папству, вместо зависимости от византии, стала грозить зависимость от лангобардов, папа стефан ii обратился за к франкам, которые пришли под предводительством пипина и принудили лангобардского короля айстульфа признать верховную власть франков, которой вскоре после того подчинились и герцоги сполето и беневента.