Чем отличается миограмма при переломе от нормы?
​

Різноманітність умов життя обумовлює і різнома­нітність способів поширення. щоб вижити і дати потомство, кожний вид пристосовується на свій лад. від того, наскільки «винахідливо» забезпечує він про­довження роду, залежить процвітання виду, його роз­виток. зміна умов існування вимагає відповідної реакції живих організмів. пристосуватися — значить жити, і навпаки: вид, що не може пристосуватися до нових умов, приречений на загибель. позитивна реакція на дію нового фактора еволюції надає виду певної переваги над іншими. у рослинному світі вплив на природу господар­ської діяльності людини став одним з наймогутніших факторів еволюції. деякі рослини систематично вини­щувалися, решта страждала від змінення вологості ґрунту, випасу, викошування, витоптування. частина видів втратила своїх запилювачів, інші не витримали високу концентрацію в ґрунті хімічних речовин тощо. для рослин, індиферентних до господарської ді­яльності людини, поява такого фактора не мала вирі­шального значення. вони не гинули, але й скориста­тися «перспективою», яка відкривалася тепер у по­ширенні діаспор, не могли. по-перше, не всі види мали відповідні пристосування до антропохорії. по-друге, рослини, звиклі до певних умов існування, хоч їх насіння випадково заносилося в іншу місцевість, гинули на далекій чужині. це відбувалося тому, що вони не були здатними пристосуватися до інших природних умов: кліматичних, ґрунтових, режиму во­логості, місцевих рослинних угруповань, бо, як ка­жуть ботаніки, мали вузьку екологічну амплітуду. але були й інші. інші рослини, «перебравшись» на екотопи, створені людиною, продовжували нормаль­но існувати. господарська діяльність людини набага­то спростила їх поширення. такі винятково пластичні й життєздатні види могли б розселитися по всіх мате­риках, якби на перешкоді не ставали моря й океани, а в межах континентів — широкі ріки, безмежні пустині і високі гірські хребти, вкриті вічними снігами. можливість подолати ці перешкоди надає їм людина, яка в процесі господарської діяльності прокладає шляхи сполучення між континентами та місцевостями із специфічними умовами існування. відмінність антропохорного і природного способів розповсюдження полягає у дальності, масовості, швидкості першого з них. дальність збільшує шанс дістатися придатної для зростання місцевості. масо­вість забезпечує успішну колонізацію нового краю. швидкість дає можливість найвіддаленішу «мандрів­ку» завершити до того, як насінина втратить схо­жість. пристосуванням до антропохорії є також висока плодючість. адже чим більше діаспор має рослина, тим більше шансів, що якась їх частина потрапить у місцевість, придатну для життя, що кілька з них дадуть початок новій колонії. особливо підвищилися шанси здатних до антро­похорії рослин, що ростуть у безпосередній близь­кості до житла людини. таким легше скори­статися здобутками цивілізації і, подолавши тисячі кілометрів у кишені пасажира, в мішку із зерном тощо потрапити в іншу місцевість. тому в деяких рослин навіть не виникли якісь особливі пристосу­вання до поширення. важливою умовою успішного закінчення «подо­рожі» є наявність на «кінцевій зупинці» належного екотопу. відсутність вільного місця в рослинному по­криві нової місцевості, хоч вона і знаходиться в ме­жах потенціального ареалу, завжди була однією з найбільш вагомих перешкод у розповсюдженні рос­лин. ніякі найефективніші способи розповсюдження, ніякі інші переваги не рослині оселитися в цілинному степу або пралісі, тобто незайманному угрупованні з різноманітним і багатим видовим скла­дом, де кожний вид займає свою екологічну нішу, а всі разом створюють єдиний злагоджений організм. заб’ють непроханого гостя навколишні трави, і за­сохне він, не встигнувши й прорости. там, де рослинний покрив зруйнований і з’явилися вільні екологічні ніші, природні рослинні угруповання втратили свою рівновагу, конкуренція з боку місце­вої флори дуже послаблена. таке рослинне угру­повання вже не здатне протистояти заселенню тери­торії іншими рослинами. легко оселитися рослинам там, де природний рос­линний покрив зруйнований розорюванням, житло­вим, промисловим чи транспортним будівництвом. придатні до колонізації адвентивними рослинами штучні, наприклад, насипні грунти уздовж залізниць та інших шляхів сполучення. подібні ділянки вини­кали вже з перших кроків господарської діяльності людини, особливо у процесі освоєння земель під сільськогосподарські угіддя. з часом інтенсивний розвиток сільського господарства, техніки та еконо­міки, урбанізація (будівництво міст), розширення сфери діяльності суспільства призвели до заміни на величезних просторах природних ландшафтів куль­турними і до істотних змін аборигенної (місцевої) рослинності. нині близько 40 % поверхні землю