"ДЕТСКОЕ ЧТЕНИЕ ДЛЯ СЕРДЦА И РАЗУМА" НУЖНО КРАТКОЕ СОДЕРЖАНИЕ ПЕРВОЙ ЧАСТИ "МОЛОДОЙ ПУТЕШЕСТВЕННИК"

бiблiя (книга) — визначна пам’ятка свiтової лiтератури. на сторiнках бiблiї багато прекрасних, поетичних легенд. цi легенди давним-давно iснували в народi i передавались з уст в уста. потiм, через багато столiть, мудрецi i поети почали в рiзний час записувати їх, потiм цi записи були зiбранi в «бiблiю». ця книга включає в ритуальнi i юридичнi кодекси, iсторичнi хронiки, мiфи, народнi пiснi (переможнi, величальнi, поховальнi, сатиричнi, любовну лiрику тощо).

iз часiв середньовiччя i до наших днiв лiтература черпає з бiблiї теми, сюжети i мотиви, переосмислюючи їх вiдповiдно до вимог та iдей свого часу.

найбiльшою популярнiстю серед українських письменникiв користувалася притча про сiяча, що пояснюється просвiтительською функцiєю лiтератури, прагненням вiдкривати народовi очi на його життя. до неї не раз звертався тарас шевченко («чигирине, чигирине…», поеми «сон» i «кавказ», «саул», «не нарiкаю я на бога») i пантелеймон кулiш («дума», «старець», «неньчина пiсня»). цю притчу у демократично-просвiтительському дусi перетлумачують юрiй федькович («нива», «дикi думи», «думи мої, дiти мої») михайло старицький («на новий рiк», «нива»).

значну популярнiсть в українських письменникiв мали притчi про таланти, блудного сина, любов, багача i бiдного лазаря, про терен. наприклад, тарас шевченко («притча про блудного сина»), iван франко («дума про наума везумовича», «притча про терен»), леся українка («у пущi»), павло грабовський («до сестри»).

крiм притчових сюжетiв i мотивiв та використання оповiдей про дiяння пророкiв-праведникiв, апостольських проповiдей, українська лiтература осмислюєморально-етичний змiст християнського вчення в цiлому, звертається до образу христа, богоматерi, їх загальнолюдсько го подвигу. «марiя» т. шевченка, де син божий виступає як син людський, сонети xxxvi-xxxviii i. франка, якi порушують проблему вiдповiдальностi людини за свої вчинки, «на полi кровi» лесi українки. загалом творiв у лесi українки, в яких переосмислюються бiблiйнi сюжети, бiльше п’ятнадцяти.

вершинами художнього переосмислення євангельських сюжетiв в українськiй поезiї є «марiя», «давидовi псалми», «пророк», «неофiти», «саул» т. шевченка, «мойсей» у i. франка, «вавiлонський полон» лесi українки.

використовували бiблiйнi сюжети в українськiй поезiї i письменни ки нашої доби. павло тичина в поезiї «весна» використовує сюжет з бiблiйної легенди про всесвiтнiй потоп, переосмислюючи його, як катастрофу, стихiйне лихо. максим рильський у вiршi «рукам трудящим слава» використовує бiблiйний мiф про маслинову гiлку, що в переносному значеннi означає емблему миру i спокою.

у миколи сингаївського зустрiчаємо поезiї, написанi за бiблiйними переказами:

переможцям щедро-любо

пахнуть солодом тростини…

хто з мечем iде на кубу -

вiд меча i сам загине.

(«мечi та струни»)

iдейне спрямування вислову, взятого з бiблiї в сучаснiй лiтературнiй мовi означає як пересторогу проти насильства i агресiї.

отже, використовуючи бiблiйнi сюжети в українськiй поезiї, нашi письменники викривали свiт насильства i пророкували народовi свiтле майбутнє.