Хто був головою сім'ї в Кайдашева? Чому? Добре це було чи погано?

ть. вона провалилася і провалила справу.

надворі під горою на неї чекали батьки. чи скоро вони почнуть її шукати? і чи потраплять у форт? він же так хитро замаскований! а якщо й потраплять, то чи знайдуть її, чи , що дитина сидить у ямі… бо інакше… ні, краще не думати, що її може чекати тут, у моторошній пітьмі, серед вогких камінних стін… холодне оціпеніння скувало їй ноги й руки до самих кінчиків пальців.

стій-но, адже нагорі є власник і покупець шаблі. хоч вони намірялися по-звірячому знищити реліквію, але навряд чи покинуть у біді безневинну дитину. може, й не зовсім безневинну, але все-таки. наталочка щосили закричала: агов, рятуйте! кричала довго й відчайдушно. в якусь хвилину почула над колодязем кроки. проте до неї ніхто не відізвався. напевно, зловмисники ще жахливіші люди, ніж можна було сподіватися. такі шаблі не пошкодують, це ясно, як божий день.

від крику вона охрипла. що ж далі? головне — не впадати у відчай. наталочка знов обмацала стіни. ні, не вилізеш, марно пробувати. вона сіла, обнявши обдерті коліна.

мабуть, тато з мамою в форт не потрапили. бо надто довго їх нема. загубивши дитину, в берестечко вони не поїдуть. може, вернуться в дубно в міліцію, щоб оголосити розшук? це було б найкраще. міліціонери напевно заглянути в колодязь. але де вони досі?

на всяк випадок треба придумати, як вибратися без міліціонерів. вона згадала сіндбада-мореплавця: той теж опинявся в подібній халепі. і виліз з колодязя, знайшовши нору диких звірів, ще й набрав безліч перлів, самоцвітів. наталочка долівку. камінців лежало чимало, деякі гладесенькі та круглі, мов обшліфовані. може, й самоцвітні. у фортецях завжди ховали скарби. і цей колодязь, у якому немає води, для чогось же збудували. може, для коштовностей? тут для них добрий сховок. її пальці наткнулися на плоске металеве кружальце. монета! мабуть, золота. наталочка сховала її в кишеню й почала нишпорити довкола. більше монет не траплялося, зате камінці — безперечно коштовні, інакше чого б їх ховали разом з грішми? вона назбирала камінців. тоді знов дослідила стіни, чи бува не знайдеться нори, що виведе серед тернових заростей на кручі. ні, сіндбадові повелося краще, ніж наталочці. мабуть, під дубном замало диких звірів.

нагорі тихо, ні звуку.

цікаво, скільки днів людина може прожити без їжі? колись вона чула приказку: поки ситий схудне, то худий здохне. собі на лихо наталочка вдалася худюща. отже, довго не протягне. ще й сьогодні майже не снідала, домагаючись повернути в цей форт, бодай йому грець. хто міг знати, що від яєчні з помідорами залежало її життя! а ще ж вода… без води людина не витримує. виходить, шансів у неї небагато. їй і зараз хотілося пити. і їсти. голод просто звірячий! мабуть, минув уже цілий день.

колись наталочку знайдуть… але що, коли то буде вже запізно? у газетах напишуть про мужню дівчинку, яка, рятуючи національну реліквію, пожертвувала власним життям. так і напишуть: «віддала своє молоде життя», і то буде гарно й зворушливо… бідна мама гірко плакатиме. може, перли й самоцвіти, які знайдуть у наталочки в кишенях, трошки її розрадять. вона зробить велику пожертву на відбудову церков, як то їй давно хотілося. але єдиної рідної донечки це їй не замінить. як вона шкодуватиме, що часто гримала на дитину, навіть сьогодні вранці! тут наталочка згадала, що власне мама тому й гримала, щоб не повертати у форт. що ж, вона мала рацію, це також її потішить. наталоччине серце стиснув жаль, що така вона невдатна й безталанна, що пропадає нізащо, ніпрощо, та ще й з власної вини; по щоці покотилася гаряча крапля, за нею ще, ще… а далі мов прорвалася загата, і дівчинка зайшлася гірким плачем.

тим часом мама з татом сиділи собі, не підозрюючи, що на них насуваються тяжкі випробування. сонце вже припікало, спиваючи ранкову росу, і мама почала сердитися. де та дитина гається? чого доброго, молебень на козацьких могилах почнеться без руснаків.

замість наталочки на кручі вигулькнув чепурний хлопчина з прилизаним чубом. обережно спустився крутою стежкою, на праву ногу.

—  доброго ранку,  — чемно привітався.  — ваша донька просила, щоб ви ще зачекали. на горі під’їхав автобус із туристами, і вона приєдналася до них. екскурсовод покаже їм форт, їй то дуже цікаво,  — і він пішов собі геть.