Що могло б стати причиною повернення сучасних людей з-за кордону​

вірш олени теліги "сучасникам" як моральний заповіт поетеси

не лічу слів. без міри ніжність.

а може, в цьому й є моя сміливість:

палити серце в хуртовині сніжній,

купати душу у холодній зливі.

я ще і ще раз перечитую вірш олени теліги "сучасникам". намагаюся збагнути, що це: лист до читачів, щирий і відвертий, у якому авторка розповідає про себе? чи може, це — її своєрідний звіт перед нами, перед суспільством? як на мене, то вірш цей можна ще порівняти з ліричною піснею душі

але, якщо навіть погодитися з усіма цими припущеннями, не можна не помітити найважливішого: на ньому стоїть адреса — "сучасникам". а це значить, що слова вірша звернені до кожної людини, що була сучасником поетки, і до сьогоднішніх сучасників, наших з вами. і тоді приходить розуміння, що у рядках цієї поезії зашифрований заповіт людини, яка знесла на абсолютно добровільну голгофу неймовірний тягар національної долі — підкреслений український патріотизм і утримала його. як на початку xx століття — леся украї

вітрами й сонцем бог мій шлях намітив,

та там, де треба, — я тверда й сувора.

о краю мій, моїх ясних привітів

не діставав від мене жодний ворог.

у цьому зізнанні — величний і водночас важкий життєвий шлях дочки україни, яка, поєднавши сталь і ніжність у серці й поезії, окреслила перед сучасниками, минулими, сьогоднішніми і майбутніми, поняття щирого, а не плакатного патріотизму. я часто поруч з її ім'ям читаю слово "самопожертва". думаю, сама вона мало замислювалася над таким символом її життя. найважливішим для олени теліги було прагнення донести і показати співвітчизникам істинну любов до батьківщини, пробудити і їх серцях такі ж почуття, наповнити їх серця бажанням присвятити своє життя україні.

тому вірш "сучасникам" є моральним заповітом кожному українцю.