4.Опиши стойку баскетболиста в защите.
физра 7 класс

 Внимательно следя за своим подопечным, защищающий игрок должен держать в поле зрения мяч и других игроков соперника

Объяснение:

игрок должен держать в поле зрения мяч и других игроков соперника

Стойка баскетболиста в нападении — это наиболее рациональное исходное расположение звеньев тела игрока, обеспечивающее возможность быстрого и эффективного начала двигательного действия при атаке корзины соперников.

Соблюдение правильной стойки позволяет нападающему постоянно сохранять равновесие и быстро маневрировать без мяча и с мячом. Соответственно в технике нападения выделяют: стойку готовности (основную) и стойку игрока, владеющего мячом.

В стойке готовности баскетболист находится на расставленных на ширину плеч ногах при незначительно выставленной вперед правой или левой ноги. Впередистоящая стопа направлена носком вперед, сзадистоящая развернута в сторону; колени незначительно согнуты (150—155 ), масса тела равномерно распределена на обе стопы; туловище прямое, слегка наклонено вперед (130—135°); голова поднята, взгляд направлен вперед — игрок занимает устойчивое положение, прочно удерживая равновесие; руки полусогнуты, кисти находятся на уровне груди.

Стойка игрока, владеющего мячом, характеризуется тем же расположением звеньев тела, но кисти удерживают у туловища мяч, для чего пальцы разведены, образуя полусферу, облегающую мяч; основания ладоней направлены назад, и обе кисти чуть смещены в ту же сторону. Удерживается мяч подушечками фаланг пальцев: тремя — указательного, двумя — среднего и одной (ногтевой) — большого, безымянного и мизинца, ладони мяча не касаются.

Положение мяча относительно плечевого пояса нападающего может быть разным и зависит от его местонахождения относительно корзины, а также от позиции, занимаемой защитником. Мяч может удерживаться у пояса, у груди, на уровне подбородка, у плеча или у головы.

Универсальной для начала действий с мячом в современном, баскетболе считается так называемая стойка нападающего с тройной угрозой, являющаяся производной от стойки игрока, владеющего мячом. Ее специфика в том, что мяч перекладывается на кисть сильнейший руки (рабочую кисть) и поддерживается сбоку другой. Локти опущены, и угол между предплечьями составляет 45°. Рабочая кисть, располагаясь под мячом, максимально отводится назад. Ее указательный палец, локоть и одноименная нога, выставленная вперед, находятся в одной вертикальной плоскости; мяч удерживается на уровне плеча, но не прижимается к туловищу, а незначительно выносится вперед (20— 25 см), угол сгибания в локтевом суставе составляет около 90°. Ноги значительно согнуты. При таком расположении звеньев тела и мяча нападающий одновременно представляет тройную угрозу для соперников: может мгновенно, без дополнительной подготовки, выполнить бросок по корзине, передачу партнеру или начать скоростное ведение.

Естественно, принятие стойки с тройной угрозой целесообразно в позиции, удобной для дистанционного броска. Если бросать неудобно, мяч опускается к поясу за счет отведения локтя рабочей руки назад вдоль туловища. Это движение осуществляется строго в переднезаднем направлении так, чтобы мяч, локоть, колено и носок одноименной ноги продолжали находиться в одной вертикальной плоскости. Игрок приходит в положение готовности начать дриблинг или осуществить нацеленную передачу.

В случае активных действий защитника нападающий обязан укрыть мяч от выбивания или вырывания: он широко расставляет локти и убирает мяч в дальнюю от соперника сторону, защищая его поворотом туловища и выставлением вперед ближней к защитнику ноги. При этом может производиться смена рабочей кисти, диктуемая расположением соперника: нападающий проносит мяч на дальнюю от защитника сторону дугообразным движением рук над головой и зеркально изменяет положение кистей на мяче. Одновременно вышагиванием неопорной ноги производится смена положения ног так, чтобы ближняя к защитнику нога вновь оказалась выставленной вперед.

Изучению разновидностей стоек, несмотря на кажущуюся простоту их выполнения, следует уделять самое пристальное внимание. Ведь эффективность любого игрового приема в первую очередь зависит от рационального исходного положения игрока без мяча или с мячом.

Квіллінг -також відомий як бумагокручение, це мистецтво виготовлення плоских або об'ємних композицій зі скручених у спіральки довгих і вузьких смужок паперу. Готовим спіральки надається різна форма і таким чином виходять елементи бумагокрученія, звані також модулями. Вже вони і є «будівельним» матеріалом у створенні робіт - картин, листівок, альбомів, рамок для фотографій, різних фігурок, годинників, біжутерії і т. Д. Мистецтво бумагокрученія виникло в кінці XIV - початку XV століть в середземноморської Європі. Вважається, що квіллінг придумали монахи. Обрезая позолочені краю книг, вони накручували їх на кінчики пташиного пір'я, звідси і назва (quill - в перекладі з англійської «пташине перо»), що створювало імітацію золотої мініатюри (особливо часто використовувалося в бідних церквах). У Росії дане мистецтво стало популярним лише в кінці XX століття, також квіллінг має велику популярність в Німеччині та Англії. Дана техніка не вимагає значних матеріальних витрат для початку її освоєння.Однак бумагокручение не назвеш, так як для досягнення гідного результату необхідно проявити терпіння, посидючість, спритність, акуратність і, звичайно, виробити навички скручування якісних модулів. У XV-XVI столітті бумагокручение вважалося мистецтвом, в XIX столітті - жіночим розвагою (і чи не єдиним рукоділлям, гідним благородних дам)І тільки в кінці минулого століття бумагокручение знову стало перетворюватися в мистецтво. В Англії принцеса Єлизавета серйозно захоплювалася мистецтвом квілінгу, і багато її творіння зберігаються в музеї Вікторії і Альберта в Лондоне.Корейская школа бумагокрученія відрізняється від європейської. Сучасні європейські роботи, як правило, складаються з невеликого числа деталей, вони лаконічні, нагадують мозаїки, прикрашають листівки та рамочки. Східні ж майстри створюють складні твори, більше схожі на шедеври ювелірного мистецтва.Найтонше об'ємне «мереживо» сплітається з сотень дрібних деталей. Як правило, це великі і складні картини. У Корейської школі квілінгу не прийнято використовувати стрижні для накручування. Все виконується вручну. Корейські роботи в техніці квілінгу частіше бувають об'ємними.

В Європі для скручування смужок використовують пластмасовий або металевий стрижень з прорізом на кінці. Деякі і самі роблять подібний інструмент, наприклад, з стрижня для кулькової ручки. В цьому випадку при скручуванні виходить деталь із занадто великим і нерівним отвором в центрі.Майстри східної школи вважають за краще виконувати закручування за до тонкого шила, при цьому кінчик паперу Подоба його можна змайструвати з товстої голки і пробки. Так само можна накручувати папір на зубочісткі.Существуют лінійки з отворами різного діаметру, що дозволяють створювати елементи точно заданого розміру. Для цього скорочення спіралі кладуться в отвори лінейкі.Также використовуються пінцет (для точного закріплення деталей на основі), ножиці, клей ПВА (або будь-який інший досить густий клей), зазвичай береться пляшечка з невеликим отвором, щоб було легше контролювати кількість клею.