Через пяте десяте
Швидко
Похапцем
Давно
Багато

Зважаючи на те, що в той же час подібне свято під назвою день рож, або розалія, відзначали й римляни та їх сусіди, деякі дослідники вважали, начебто українці запозичили це свято від них. але це далеко не так. усі компоненти й мотиви обрядовості зелених свят цілком збігаються з обрядовістю українців як зимового, так і весняного циклів. ще й тепер у них проглядає прадавня світоглядна основа обрядовості наших предків. отже, про ніяке запозичення не може бути мови. запозичити від латинян чи сусідів могли його назву — «русалія», хоча і це не доведено остаточно. але суть самого свята залишалася праслов'янською. до утвердження християнства на території україни русалії, очевидно, мали чітко визначену дату. літописні матеріали xi—xiii ст. свідчать, щорусальна неділя  збігалася зі святою неділею церковного календаря. та поступове утвердження останнього дещо розмило давні рамки цього тривалого язичницького свята. вже на кінець xix — початок xx ст. відзначення русалій, чи так званого  «русалчиного великодня», у різних місцевостях україни могло відбуватися в різні дні — від зеленого чи наступного троїцького четверга аж до понеділка напередодні  івана купала  (7 липня). і в цьому обрядовому дійстві також чітко проступають поминальні мотиви.за народними повір'ями, у зелений четвер «» мерці. вони «гостюють» аж до троїцького четверга. на час їхнього перебування накладалася заборона на цілий ряд робіт. скажімо, на гуцульщині в зелений четвер усі, хто працював у бутинах, на лісосплаві чи рубанні лісу, залишали роботу й поверталися на зелені свята додому, оскільки наступного дня — «пам'єтної» п'ятниці — вже не можна ні шити, ні прясти, ні рубати, «аби не запорошити порохами померлі душі». поминанню покійних предків призначався й наступний день — зелена субота, яку в різних місцевостях україни називали по-різному: то  дідовою, чидідівною, то задушною, чи  семухою. того дня у церквах відбувалися відправи. посвятивши у церкві калачі, сир, молоко, гуцули обдаровували ними одні одних або роздавали бідним, називаючи при цьому, за чию душу ві. поліщуки брали з собою ще й мед. місцями на поділлі, де не влаштовували «родительської суботи», поминання предків на цвинтарі переносили на святу неділю. тоді напередодні готували для цього такі ж страви, як і на великдень.