Составьте хронологическую таблицу «Пушкин и Казахстан»​

жили собі у невеличкому селищі дві сестри. обидві були красиві, як квітки, стрункі, як топольки, але дуже ледачі.  от прийшла в ці краї весна, всі селяни вийшли працювати в поле: орали, сіяли жито, пшеницю, овес, ячмінь, гречку, садили різні овочі. а наші дівчатка в поле не поспішали, гуляли в гаю, біля річки, співали «веснянки», плели вінки. «а куди поспішати? он скільки навкруги зелені, а там ягоди підуть, фрукти – не пропадемо», - думали вони. так і літо прийшло, а потім і воно промайнуло.

прийшла осінь. почали люди урожай збирати, а ледачі сестри лежали собі на печі та пісні співали. голодними вони не були, бо осінь багата, хазяйновита, нікого голодним не залишає. 

та ось нагрянула білосніжка-зима. з вечора ще сіяв дощик, а на ранок завіяло, захурделило, заморозило все навкруги. замерзли дівчата в хатинці, протопити б треба. вийшли вони на подвір’я, а навкруги – сніг, білі холодні килими. пішли вони до сараю, а там - ні полінця, бо про дрова ніхто зарані не подумав. повернулися до хати, а по хаті вітер гуляє, ні полежати, ні посидіти, ні душі зігріти. попоїсти б, а на столі ні крихти. сумно стало їм, не до гуляння. пішли вони по сусідах просити притулку. так і проходили всю зиму від хати до хати. сорому набралися! – а що робити?

минула довга зима. прилинули весняні теплі вітри, по-іншому засяяло сонечко. прокинулась земля, відтала, запарувала. всі взялися до роботи. і як не дивно, ледачі сестри вийшли в поле теж. відтепер вони не гаятимуть ні хвилини ані весною, ані влітку, бо ж недарма в народі кажуть: «хочеш їсти калачі, не лежи на печі».