Аналіз вірша Івана Франка ,,Ой жалю мій,жалю"​

ответ:Володимир Винниченко народився 26 липня 1880 р. в місті Єлисаветграді. У дитинстві був упертим і дуже непосидючим, і батьки надовго запам’ятали його витівки: одного разу по річці Інгул на ковзанах приїхав до бабусі й дідуся, що жили за півсотні кілометрів. Зростав фізично розвиненим, як для свого віку, а найулюбленішою була гра у «солов'я-розбійника». Хлопець мав добру пам’ять, самостійно навчився читати («букварем» стали афіші, принесені братом з друкарні).

Перша вчителька ще в народній школі переконала батьків у тому, що їхня дитина дуже здібна. Незважаючи на тяжке матеріальне становище сім’ї, до думки цього педагога прислухалися і Володимира віддали до Єлисаветградської чоловічої класичної гімназії. Тут хлопчик відчував, що навколо панує зневага до селян, їхньої мови, одягу: «Мы тебя учим не на свинопаса, а на чиновника». Це було перше усвідомлення соціальної та національної нерівності, яке викликало в дитини палке бажання протистояти несправедливості: бійки з учнями, розбивання шибок у хатах учителів-кривдників, а далі - участь у революційній організації. В. Винниченко написав «революційну поему», за яку спочатку тиждень відсидів у карцері, а згодом його відрахували з гімназії. Проте юнак екстерном підготувався до іспиту на атестат зрілості в Златопільській гімназії. Усе життя митець працював над самоосвітою, досконало знав кілька мов: російську, латинську, грецьку, німецьку та французьку.

Володимир Винниченко як літератор-початківець намагався наслідувати художній стиль Івана Нечуя-Левицького та Панаса Мирного. Тож першим його «революційним» твором стала «Софія» (приблизно 1899 р.). Особливо цікавили цього митця «болота плодородні», магнітом притягували «випадки суспільності» (Іван Франко): соціальне дно, світ босяків, злодіїв.

«Серед млявої тонко-аристократичної та малосилої або ординарно шаблонової та безталанної генерації сучасних українських письменників раптом виринуло щось дуже, рішуче, мускулисте і повне темпераменту, щось таке, що... валить валом, як саме життя, всуміш, українське, московське, калічене й чисте, як срібло, що не знає... границь своїй пластичній творчості».

Іван Франко

1901 р. В. Винниченко вступив на юридичний факультет Київського університету; невдовзі створив таємну організацію «Студентська громада». У цей період з’явилося перше оповідання письменника - «Сила і краса» (початок 1902 р.), надруковане в «Киевской старине». Згодом воно дало назву збірці. Хоча критики дорікали авторові за «розхристаний стиль і грубувату мову» (Микола Вороний), «волохатий, необроблений стиль» (Сергій Єфремов), що його мова «поплямована великоруськими словами» (І. Нечуй-Левицький), Іван Франко побачив у юному Володимирі Винниченкові непересічний талант.

Різка еволюція творчості засвідчила, що письменницький талант В. Винниченка розвивався швидкими темпами. Між його юнацькою «Софією» та оповіданням «Сила і краса», назву якого згодом було змінено на «Краса і сила», дистанція не в роках, а в якості написаного.

Паралельно з літературною діяльністю В. Винниченко занурюється у вир політичного життя - стає членом Революційної української партії (РУП) і проводить агітаційно-пропагандистську роботу серед робітників Києва та селян Полтавської губернії. За це 1903 р. юнака заарештовують і утримують в одиночній камері Лук’янівської в’язниці, звідки він, до речі, успішно втікає. Як наслідок, В. Винниченка відрахували з університету. Згодом - знову в’язниця, потім Володимира відправляють у дисциплінарний батальйон, звідки він також утік і перебрався до Галичини. Юнакові вдалося налагодити зв’язки з галицькими партіями. В. Винниченко кілька разів нелегально переходив кордон, контрабандою1 переправляв у Наддніпрянську Україну заборонену пресу. Його знову заарештовують, але з до товаришів Винниченкові знову вдається вирватися з рук поліції, адже цього разу вже могли присудити й довічне ув’язнення. Щоб уникнути подальших ризиків, Володимир емігрував до Галичини, де разом із Михайлом Грушевським видавав журнал «Промінь».

Объяснение: