Висловіть свої міркування щодо типового й експерементального в долі героїв роману панаса мирного "хіба ревуть воли, як ясла повні? ". або напишіть твір-роздум "українська ментальність у повісті і. нечуя-левицького "кайдашева сім'я".

Уже з перших сторінок повісті "кайдашева сім'я" читач потрапляє в село семигори, що знаходиться в яру, який "в'ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами". в уяві постають під солом'яними стріхами хати, подвір'я, що огороджені невисокими тинами, з димарів ледь помітною змійкою вгору піднімається дим. нарешті зустріч з героями. неначе живі стають вони перед очима. ось маруся кайдашиха — гарна господиня, що рано встала і почала готувати сніданок. кріпаччина висушила її душу, знищила в ній все добре, ніжне, ласкаве, тепер жадоба до власності керує всіма її вчинками. вона довгий час працювала в панів, навчилася зневажливо ставитись до бідніших за себе. саме через це в сім'ї найчастіше виникали сварки.  тут. же її чоловік омелько кайдаш. він не сидить без діла. працює по господарству. його зовнішність і характер мали на собі відбиток важкої праці. пекучий біль неволі, який залишився в його душі, він намагався залити горілкою. вона й довела його до загибелі. стає жаль цього працьовитого, доброго чоловіка, якого згубило пияцтво, безвихідність підневільного життя.  чим більше заглиблюєшся в текст, тим важче стає на душі. але чому ж? та тому, що рідні люди перетворюються на ворогів. невже так можна ненавидіти найрідніших? і через що? хіба тут винна лише власність? а де поділися людська совість, повага, милосердя, душевна щедрість? якими ж принципами керуються герої твору? постійні сварки за "моє" і "твоє", життя за принципом: "моя хата скраю", думки тільки про себе, а про інших байдуже. відстоюючи ці принципи, вони готові очі повибивати одне одному. і не тільки у переносному значенні, адже мотря у сварці за мотовило дійсно вибила свекрусі око. а пригадаємо епізод, коли та ж мотря полізла на горище, щоб забрати свою курку, і заодно покрала яйця в мелашки. лаврін забрав драбину, і "мотря теліпалася на стіні, наче павук на павутинні". читаючи повість, ми сміємось. але сміх цей гіркий. письменник з такою художньою майстерністю змалював дрібновласницький побут українського села, щоб ми від душі посміялись і разом з тим здригнулися від жаху. ми ж знаємо, що українці — народ добрий, щедрий, привітний, гостинний. але стає зрозумілим, що постійні злидні, нестача зробили їх дріб'язковими, виховували жорстокість, злість, бездушність, заздрість.  повість учить нас, що людина, незважаючи на соціальні умови, повинна бути великодушною, повинна розуміти оточуючих, щоб ніякі причини, перешкоди, труднощі не змогли б зробити з неї егоїста та власника. тож будемо цінувати родинні стосунки, підтримувати одне одного, бо дружба та злагода між членами родини — це запорука спокійного, довгого, щасливого життя. 

Тарас Григорьевич Шевченко — художник, русскоязычный прозаик и великий поэт Украины, «основоположник современного украинского литературного языка».

В современной Украине Тараса Григорьевича превозносят как основоположника «украинского национального возрождения» и выдающегося борца против ига москалей. В СССР Шевченко считался великим «революционно-демократическим» поэтом, вероятно, в силу его запредельной ненависти к царям и конкретно к российскому самодержавию. Зато его друзей, людей более умеренных, образованных и со временем осознавших реальности, например, создателя украинской азбуки Пантелеймона Кулиша, советская пропаганда клеймила как «буржуазно-помещичьих украинских националистов».

Объяснение:

Надеюсь хоть чем то )