Чим парадоксальний роман «Портрет Доріана Грея»?​
извините это зарубежка

Уайльдівські парадокси (за романом "Портрет Доріана Грея")

Роман О. Уайльда "Портрет Доріана Грея" незвичайний уже тим, що схожий на реалістичний, але не є таким. Цей твір — втілення естетизму Уайльда, його парадоксального мислення.

Про що ж роман? Перш за все про те, який зв'язок між життям і мистецтвом і що таке краса. Письменник намагається створити атмосферу прекрасного, відчуття краси через саму манеру висловлюватися. Він постійно вражає читача, вивертаючи сталі уявлення й поняття. Кожен із героїв — втілення якогось боку мистецтва, прекрасного. Безіл — втілення служіння мистецтву, лорд Генрі — втілення філософії насолоди, а Доріан — людина, яка вирішила зробити своє життя прекрасним, як саме мистецтво. Але парадокс у тому, що, декларуючи прекрасне як суть життя, герої здійснюють вчинки, які не можна вважати за прекрасні. Найяскравіше мислить лорд Генрі, який із холодним цинізмом вивертає навіть моральні істини просто заради гри розуму. Так розкриває Уайльд думку про те, що мистецтво не має нічого спільного з істиною та мораллю. Письменник показує, куди може завести захоплення інтелектуальною грою, яка не має на меті нічого, крім самої гри. Адже мета лорда Генрі — не істина і краса, а самовивищення, утвердження власної особистості. Уайльд показав могутність прекрасного слова і красу витонченої думки. Але разом із тим письменник продемонстрував, що є галузь, для якої парадокс — це загибель. Це галузь моралі. Є моральні засади, які тримають людство, і парадокс тут недоречний, оскільки руйнує їх, робить відносним добро і зло. А це неприпустиме. Саме про це розповідає витвір мистецтва — портрет Доріана Грея. Портрет дає моральну оцінку героя, тобто не залишається байдужим до моралі. Коли Доріан кидається з ножем на портрет, то вбиває себе, а портрет знову залишається прекрасним, повернувши вади Доріанові Про що ж свідчать парадокси Уайльда? Може, про те, що людина потворна, а мистецтво завжди прекрасне? А може, про те, що для краси мистецтва необхідне спокутування людських гріхів, бо мораль і краса складають гармонію?

Тема: зображення ставлення людини до природи та різниці у її сприйнятті хлопчиком та дідусем. ідея: оспівування краси природи та гідного ставлення до неї крізь призму розуміння маленького хлопчика олеся. жанр: автобіографічне оповідання. «дивак» головні герої: олесь (головний персонаж); федько тойкало, дід прокоп, вчителька матильда петрівна, матір наталка, школярі, селяни (другорядні персонажі). проблематика «дивак» єдності людини і природи; добро і зло; духовної краси особистості. цитатна характеристика описів природи у творі «дивак» —  поведінка дятла («зачувши людину, дятел перестав цюкати, повів гартованим дзьобом з боку в бік і націлив його на олеся: чого тобі тутечки? здригнувся, хльоснув крилом по корі і зник, залишивши у вузенькому дуплі шишку»); —  природа навколо школи («по той бік мосту, через вигін, червоніє крізь біле плетиво запорошених дерев цегляна школа. з бовдурів дим угору тополиними стовпами. повітря пахне торф’яним духом і весняним випаром сирих вільхових дров. ліворуч від мосту чорніють миї, виграючи на сонці блискучими хвильками,— там б’ють джерела»); —  замерзла річка  («олесь ліг долілиць, притиснув скроню до льоду і почав розглядати дно. воно тьмарилось мулистим пилком, пускало бульбашки, котрі прилипали до криги — білі, круглі, як воляче око. течія розчісувала зелений кушир, пряли тоненькими ніжками якісь жучки, боком долаючи пружний струмінь»); —  ліс увечері («у кущах, заплетених осокою, шарудів вітер, попискували миші; а в березі терлись одна об одну вільхи, сповнюючи луг тривожним стогоном»);