скласти міні твір Микола Реріха. Небесний бій

Анна сама (монолог анни)         анна (пiд вiк­ном мо­тає пря­жу на мо­то­ви­ло i чис­лить нит­ки). оди­над­цять, два­над­цять, три­над­цять, чо­тир­над­цять, п'ятнад­цять. (зу­пи­няється.) се­мий день уже йо­го не­ма. чень ни­нi прий­де. i бо­юсь йо­го, i жи­ти без нього не мо­жу. (мо­тає да­лi.) шiст­над­цять, сiм­над­цять, вi­сiм­над­цять, дев'ятнад­цять, двад­цять. (зу­пи­няється, заж­му­рює очi i за­ду­мується.) який страш­ний! який грiз­ний! а що за си­ла! здається, як­би хо­тiв, то так би i роз­да­вив ме­не i то­го… мой­ого… ха­ля­пу. пог­ля­дом од­ним про­шиб би. i чим страш­нi­ший, чим ост­рi­ше до ме­не го­во­рить, тим, здається, я бiльше люб­лю йо­го. вся трем­чу, а так i здається, що то­ну в нiм, роб­люсь час­ти­ною йо­го. i не­ма у ме­не то­дi своєї во­лi, анi своєї дум­ки, анi си­ли, анi зас­та­но­ви, нi­чо­го. все ме­нi то­дi бай­ду­же, все го­то­ва вiд­да­ти йо­му, ки­ну­ти в бо­ло­то, ко­ли вiн то­го схо­че! ах! (мо­тає да­лi.) двад­цять i од­на, i двi, i три, i чо­ти­ри. (зав'язує пас­мо.) та й чи ж не вiд­да­ла я йо­му все, все, що мо­же вiд­да­ти жiн­ка лю­бо­му чо­ло­вi­ко­вi? на­вiть ду­шу свою, честь жi­но­чу, свою доб­ру сла­ву. при­ся­гу для нього зла­ма­ла. са­ма се­бе на людський пос­мiх вiд­да­ла. ну, i що жi ме­нi бай­ду­же! вiн для ме­не все: i свiт, i лю­ди, i честь, i при­ся­га. (мо­тає.) од­на, двi, три, чо­ти­ри, п'ять, шiсть…

іван якович франко "украдене щастя"

і ще подивіться "царівна" ольги кобилянської.