Аналіз вірша човен Івана Франка

Відповідь:

Рік написання – 1833

Жанр: віршована балада

Тема: роздуми поета про майбутнє життя

Ідея: зображення всіх негараздів та випробувань людського життя Алегоричні образи:

човен (людина)

море (життя)

хвилі, вітер, хмари, громи (життєві негаразди, випробування).

Віршовий розмір – чотиристопний амфібрахій.

Римування – перехресна, суміжне.

Автор використовує епітети – синєє море, буйнії вітри, чорнії гори. Порівняння – хвиля гуляє, мов чорнії гори; в тих хмарах, мов голос небесної кари: як човнові море, для мене світ білий; як темная нічка, насупились хмари.

В останньому рядку першої строфи балади повторюються звуки  «р», «г», які передають гуркіт грому, це алітерація, яка підсилює образну картину бурхливого моря.

Зменшувально-пестливі слова (нічка, весельце), повтори (плавле), звертання (мій покою), нестягнені форми прикметників (буйнії, лютеє).

Риси романтичного стилю в баладі: грізна морська стихія, трагедія з човном, переживання ліричного героя, зв’язок із фольклором.

Пояснення:

Высокий, могучий, цветущий, развесистый - характерные эпитеты дуба. сосенки кудрявыя, кустики зеленые среди долины ровныя, на гладкой высоте, цветет, растет высокий дуб в могучей красоте. высокий дуб, развесистый, один у всех в глазах; один, один, бедняжечка, как рекрут на часах! взойдет ли красно солнышко – кого под тень принять? ударит ли погодушка – кто будет защищать? ни сосенки кудрявыя, ни ивки близ него, ни кустики зеленые не вьются вкруг него. ах, скучно одинокому и дереву расти! ах, горько, горько молодцу без милой жизнь вести! есть много сребра, золота – кого им подарить? есть много славы, почестей – но с кем их разделить? встречаюсь ли с знакомыми – поклон, да был таков; встречаюсь ли с пригожими – поклон да пара слов. одних я сам пугаюся, другой бежит меня. все други, все приятели до черного лишь дня! где ж сердцем отдохнуть могу, когда гроза взойдет? друг нежный спит в сырой земле, на не придет! ни роду нет, ни племени в чужой мне стороне; не ластится любезная подруженька ко мне! не плачется от радости старик, глядя на нас; не вьются вкруг малюточки, тихохонько резвясь! возьмите же всё золото, все почести назад; мне родину, мне милую, мне милой дайте взгляд! а. мерзляков