Уменьшить Літературний диктант за змістом комедій
Івана Карпенка-Карого
Письмово дайте відповіді на питання (не переписуйте питань);
1. У якій справі Мартина Борулі повіреним виступає Трандалев?
2. Чому радів повірений Трандалев?
3. Хто кому говорив у творі: "Слухай старших, виписуй почерка, завчай бумаги...
Трись, трись лежи людьми, із тебе будуть люди!"
4. Кому належить репліка: "Нарешті: чи виграв, чи програв, а грошики дай! Живи
- не тужи!"
5. Хто й кому говорить: "Мужик - одно слово, а ти на такій лінії, трешся між
людьми іншого коліна."
6. Кого Мартин обрав на роль благородного жениха для доньки? Чому не
Миколу?
7. Що за оказія трапилася з Омельком у городі? Хто є винуватцем того?
3. Хто й кому говорив: "Ти осліп од дворянства! І поки ту правду знайдеш, то ве
хазяйство профиськаєш..."
9. Чому жених втiк од Марисі?
10. Як віддячив йому за те Боруля?
11. Яке відношення мае Боруля до Красовського?
12. Які панські порядки запровадив Мартин у своїй родині?
13. До чого дослужився Степан у суді?
14. Кому з дійових осіб належать слова: "Чую, як мені легко робиться, наче
нова душа сюди ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала".
15. Чим завершилось домагання Мартином дворянських прав?
16. Хто з дійових осіб, на вашу думку, сповідуе традиційні селянські цінності?
17. Який епізод коледiї видався вал найсмішнішим?
18. У чому, на ваш погляд, символічність краху Степанових надій на
чиновницьку кар'еру?
19 Про яку послугу просив Маюфес Пузира?
20 Яким статком володіє Терентій Гаврилович Пузир? Чому відмовляється
видати доньку за Калиновича?
21 Хто такий Феноген? Ліхтаренко? Зеленський? Золотницький?
22. Яке нещастя трапилося з Пузирел? З якою метою до нього приїхав урядник?​

Роль пейзажів у повісті м. коцюбинського «дорогою ціною» більшість творів михайла коцюбинського містять пейзажні замальовки, що розповіді художнього простору, динаміки й протяжності дії, передбаченості її розвитку. перший пейзажний малюнок повісті «дорогою ціною» — це картина літньої задумливої ночі зустрічі остапа й соломії. герої твору йдуть до ставка, щоб посидіти під вербами і обміркувати, як їм жити далі. «плутаючись у високих бур'янах, пролазячи попід кущами, що тісно посплітались у сій занедбаній частині панського гаю, вони долізли врешті до води». у скляній поверхні ставка були розсипані яскраві зорі, «тихо плив білою хмарою туман», задушливо пахло татарське зілля. у цю мить на душі остапа і соломії набігла тінь: картина зоряної ночі, задушливе тепло, одинокий став серед осоки створювали атмосферу смутку і горя, адже закохані назавжди розлучалися. остап тікав із села від панщини і сваволі пана, який звинувачував чоловіка в бунтарстві і погрожував віддати його в солдати. остап попрощався із соломією, закинув на плечі сакви і зник у чагарнику. він ішов навпростець повз обгризені худобою корчі, а десь у нічній темряві невиразними контурами розпливалося сонне село. остапа зупинило єдине освітлене віконце. це самотнє світло серед темного нічного царства здавалося йому останньою ниткою, що пов'язувала його з усім близьким. образи темної ночі, легкого туману, сплячого села і одинокого освітленого віконечка створюють атмосферу смутку, жалю, невпевненості героя в завтрашньому дні, будять у його серці давні згадки дитинства. «кожен кущик, горбок, долинка, кожна стежечка — все се було йому знайоме, промовляло до нього», а тепер усе це треба кидати, може, й навіки. але такий настрій був у остапа лише вночі. лиш «темна блакить нічного неба почала потроху бліднути», а зі сходу дихнув вітерець, на душі втікача стало весело і легко. картина ранку, майстерно змальована автором, немов пробуджує в молодому тілі силу, завзятість, бажання боротись і перемогти. дивує картина темної осінньої ночі, коли остап і соломія прокралися до дунаю і чекали перевізників. морок наповнював глибокі чорториї, що збігали схилом. утікачі ховалися у вологій пітьмі глибоких і покручених яруг. усе немов пройняте тривогою, очікуванням нещасть, які не можна ні передбачити, ні відвернути. зверху сіявся чи то дощ, чи то мряка, тіло терпло, дерев'яніло, байдужість закрадалася в серце, втрачалося почуття реальності, а «широка річка спокійно дрімає в легкому тумані, чорне небо безперестанку сіє » кожна пейзажна замальовка ніби відтворює переживання героїв. соломія відчуває ненависть до очерету, серед якого загубила остапа. а той очерет «жовтий, гладкий, високий — він глузував із неї, над її головою рудим соломія накинулась на нього і почала трощити зі злості, з озвіріння, як свого ворога». декількома словами коцюбинський передав безмежжя відчаю люблячої жінки у боротьбі зі зрадливою природою. не судилося остапові і соломії знайти щастя в чужій стороні. дунай забрав соломію у свої могутні обійми, остап одинаком дожив до старості. довгі роки самотнього життя серед розлогих просторів навчили остапа розуміти таємну мову природи. вітер, що літає «понад степами і забирає по дорозі, всичує в себе і тишу села, і клекіт міста, шемрання темного лісу, дзюрчання вод і дзвін стиглого колоса», несе усі новини і кидає у комин остапової хатинки. і вітер, і дунай промовляють до нього голосом коханої соломії, яка тужить за остапом і на тому світі