«Якось одному візиру захотілося горіхів. І їх йому принесли цілий горщик. Візир засунув руку у горщик і захопив цілу жменю горіхів. Але витягнути руки з
горщика не зміг, як він не намагався. У цілому палаці ніхто не наважувався дати
йому пораду. Тоді він наказав привести до нього першого, хто буде проходити
повз його палац. І скоро до нього привели простого селянина. Той розпитав, що
трапилося, і порадив, щоб візир розтиснув трохи кулак у горщику. Візир так і зробив,
і зміг випростати руку з горщика. «Ти справжній чарівник», - сказав він селянину».
Запитання для обговорення:
Про що ця притча?
Яким чином у ній звучить тема відповідальності?

Синица славу распустила,

Что хочет море зажжет,

Что море якобы сгорит,-

Такая, вишь, есть у нее сила.

По ветру слава понеслась

По всем углам и углам,

По оврагам и по садам,

Далеко — далеко за синее море...

Всем, кто был на море, горе!

Ану — к берегу бежать,

Поскорей добро свое хоронить

Ед проклятущої Синицы.

Как назлетілось тии птицы,

Как накопилось зверям,

Людей —

Смотреть на диковинку!..

А пересудливі женщины

Взяли еще и ложки,

Ибо имели ту надежду,

Как море станет закипать,

Чтобы ухи хорошо посьорбать,

Которой и отродясь не хлебали

(Они уже, видите ли, попривыкали

Везде по обедах куштувать).

Вот ждут они, стоят.

Все баньки повитріщали...

— Вот-вот уже начнет кипит, —

Кто-нибудь шепотом отказывает, —

Вот тише, сейчас загорится... —

А море все себе гуляет,

И не кипит, и не горит.

Так что же Синица?.. И молчит!

И зажжет не зажгла,

А только славы наделала

И со стыда и спряталась куда-то.

По сюю пакостную ерунду

Поругали Синицу

И разошлись.

Какая же в сей басне, братця, сила?

А: никогда не хвались,

Пока нормально не сделаешь дела.

1853

оыдвлв вдыд ыдф ы ыжы в ыды втв