Переказ твору "Легенда про блакитний барвінок"​

Ще тоді, коли в Карпатах люди поклонялись язичницьким богам, теплої купальської ночі молодь бавилась біля  ватри. А потім дівчата, співаючи, опускали в  Черемош  вінки,, хай причарують  серце милого навіки.

Однієї такої ночі дівчата плели вінки. Лише Лади, наймолодшої і найвродливішої, не було серед них. Вона  забрела далеко в ліс та й заблукала.

Злякалася Лада, опинившись  в нічному лісі. Почала кликати своїх подруг. Та дарма, вони її не чули.

А в лісі творилися справжні дива: чулися голоси якихось птахів, на галявині танцювали лісові  мавки. А під  кущами розквітали небачені квіти.

Нахилилася Лада, зірвала квітку, вплела до свого  вінка. І сталося диво, засвітився вінок голубуватим світлом. І почула дівчина тихий голос:

- Пам'ятай, Ладо, що п'ять пелюсток цієї квітки - то п'ять засад щасливого подружнього життя. Перша пелюстка - то краса, друга - ніжність, третя - незабутність, четверта - злагода, п'ята - вірність.

Замовк голос,  стало  тихо-тихо.  Почало  світати. Лада опинилася на крутому березі Черемоша. Нікого там уже не було.

Стояла Лада над Черемошем і все вагалася: чи кидати їй цей дивний вінок у кришталеві води, чи зберегти його для себе?

Підійшов до неї легінь красний, торкнувся легенько рукою її плеча і мовив:

- Ти забарилася, Ладо, зі своїм вінком. Черемош його не прийме. Може, мені подаруєш той вінок?

Мовчки простягнула дівчина йому  свій вінок.

Довге і щасливе життя прожила з того часу Лада зі своїм судженим, а молодь відтоді плете вінки з барвінку, аби не переводилося на нашій землі щасливе і вірне кохання.

Було це давно, на свято Івана Купала. Якось однієї ночі дівчата плели вінки, слухаючи пісню хвиль Черемоша. Ось вінки сплетені, і побігли дівчата до Черемоша, аби кинути вінки на воду. Лише Лади серед них не було. Вона так захопилася збиранням квітів, що забрела далеко в ліс і заблукала. Злякалася Лада, почала шукати, кликати подруг, та даремно. А ніч, ця чудова купальська ніч, творила справжні дива: вчувалися голоси, завели танок лісові мавки. А під темними кущами розквітли небачені квіти. Вони розкривали свої ніжні пелюстки й сяяли сріблясто, манили до себе. Нахилилася Лада, зірвала квітку, вплела до свого вінка. І сталося диво: засвітився вінок голубуватим світлом. І почула дівчина тихий голос, народжений вітерцем:

- Пам’ятай, Ладо, що п’ять пелюсток цієї квітки - то п’ять засад щасливого подружнього життя. Запам’ятай і збережи в серці своєму на все життя: перша - то краса, друга - ніжність, третя - незабутність, четверта - злагода, п’ята - вірність.

Замовк голос, і невідома сила повела дівчину через ліс до берегів Черемоша. Але там вже нікого не було. Стояла Лада і думала, що робити. Раптом підійшов до неї хлопець і сказав:

- Може, мені подаруєш вінок?

Не промовивши й слова, простягнула свій вінок. Вінок упав на землю, розсипався, розрісся зеленим зіллям попід кущами, глянув на світ блакитними очима квіточок барвінку.

Мое знакомство со школой состоялось, когда мне было семь лет. я всегда был суетливым ребенком, постоянно бегал, чем то занимался и не слушался родителей. когда я ходил в детский сад, мама все время говорила мне: "вот немного подрастешь, пойдешь учиться в школу. там ты уже не сможешь себя так вести". я не знал, что такое школа, почему я не смогу там веселиться и играть. и вот наступил этот день. меня разбудили рано утром, умыли и надели костюм. "неудобный. особо в нем не побегаешь", - подумал я. затем мне дали в руки букет цветов, после чего мы с мамой пошли в школу. я не сопротивлялся, мне было интересно увидеть, что же это все-таки такое - школа. подойдя к зданию, я увидел вокруг множество народа. все дети были нарядно одеты, и у всех были цветы. какая-то женщина (потом я узнал, что это была директор школы) , попросила нас отойти от родителей и подойти к своим учителям. мама подтолкнула меня в сторону молодой женщины, в руках у которой была табличка с буквой "б". я вместе с другими детьми подошел к ней. женщина построила нас, посчитала и повела внутрь. заведя нас в кабинет, женщина представилась мариной николаевной и попросила нас сесть за парты, что мы и сделали. затем наш учитель стала поздравлять нас с началом учебного года, объяснять, чем мы будет заниматься в школе. мы подарили ей цветы, она всех и . потом мы начали рисовать. время пролетело быстро и незаметно. вскоре за мной пришла мама и отвела меня домой. тот день, когда я впервые пошел в школу, изменил мою жизнь, мне стать более серьезным. я постепенно привык к дисциплине, к новым людям и к тому, что нельзя целыми днями только играть. первый школьный день показал мне, что существует жизнь, отличная от той, которой я жил раньше. и эта жизнь мне понравилась. писал от мужского лица.