Художній опис Захара Беркута​

Відповідь:

Іван Франко всім своїм життям засвідчив, що любов до Батьківщини має проявлятися не у порожніх балачках, а в щоденній ненастанній праці. Таким був наш геній, таким є і головний герой його найкращої повісті — "Захар Беркут".

Ми бачимо Захара Беркута уже дев'яностолітнім старцем, "сивим голубом", поважним вождем гірської громади. "Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя, Захар Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази".

Як прожив своє життя Беркут? Чим заслужив повагу своєї і сусідських громад? Відповіддю можуть стати його слова: "Життя лиш доти має вартість, доки чоловік може допомагати іншим". Громада — ось що було найголовнішим у його житті. Бажаючи принести їй користь, ще змолоду задумав він навчитися лікувати рани і досяг свого. Повернувся Захар зі своєї чотирирічної подорожі іншою людиною: не тільки набув цінних знань лікарських, а ще й життєвого досвіду сть і розум до йому осягнути, що тільки громадська єдність врятує простих селян від рабства боярського і князівського. Талановитий ватажок розвиває зв'язки із сусідніми селами, дбає про дружні стосунки і практичну користь. Через це його поважають і йдуть за порадою люди з ближніх сіл.

Захар — батько вісьмох синів, він виховав достойну зміну. Усі вони шановані люди, гідні свого вітця.

У найважчих випробуваннях Захар Беркут виявляє себе як мудрий, сміливий вождь. Він дає завдання громаді не відбити, а розбити монголів. І сам бере в цьому найактивнішу участь. Адже саме його осінила рятівна думка про затоплення монголів водами гірського потоку.

Надзвичайну шляхетність і силу духу виявляє тухольський ватажок, коли довелося йому робити найважчий вибір — важити користь громади і життя свого найменшого сина. Як не важко було зробити це, але Захар чинить за велінням обов'язку, всіма силами тамуючи свій душевний біль. Не згоджується він і на брехню: "Беркути додержують свого слова навіть ворогові і зрадникові. Беркути ніколи не сплямують ні своїх рук, ні свого серця підступно пролитою кров'ю".

У своєму передсмертному слові Захар Беркут передбачає, що ця біда — не остання. Він висловлює надію на кращі часи, коли люди пригадають давні порядки, відновлять їх, і то стане запорукою щасливого життя.

в первую очередь, как относится к вере ваш преподаватель ? . ведь 80-90% "поучений" мономаха - православная мораль.. не зная отношения педагога к этому вопросу, пойдем лучше по светским советам мономаха.

:  

1. " всего же более убогих не забывайте, но, насколько можете, по силам кормите и подавайте сироте и вдовицу оправдывайте сами, а не давайте сильным губить человека".

людям, которые по разным причинам оказались в нужде или в трудном положении - обязанность каждого, кто считает себя человеком. особенно остро эта мысль звучит сейчас, когда десятки тысяч беженцев из арабских стран устремились из разрушенных домов в поисках и лучшей жизни в европу. многим европейцам трудно переломить себя, чтоб человеку другой крови, веры и образа мысли. мономах учил делать это, не задумываясь.  

.2. " старых чтите, как отца, а молодых, как братьев".

уважение к старшим - основа любо семьи и любой страны. старшие поколения -это , на котором строят свои этажи новые поколения.  

3. .куда же пойдете и где остановитесь, напоите и накормите нищего, более же всего чтите гостя, откуда бы к вам ни пришел, простолюдин ли, или знатный, или посол;

быть гостеприимным -это значит быть россиянином. наша страна славилась хлебосольем во все времена . надо сохранять и поддерживать эту традицию, потому что каждый гость -это твой потенциальный друг.

4. ". не пропустите человека, не его, и доброе слово ему молвите. "  

человек не может жить без общения. в словах скрыта великая сила. словом можно исцелить, словом можно и ранить. говоря добрые слова другим людям, пусть даже всего пару слов, можно сделать мир чуточку добрее и светлее. и это добро и свет обязательно вернется к тому, кто его подарил.

5. что умеете хорошего, то не забывайте, а чего не умеете, тому учитесь — как отец мой, дома сидя, знал пять языков, оттого и честь от других стран..

тут владимир мономах обращает внимание, что отец не путешествовал по другим странам, но считал своей обязанностью изучать иностранные языки ( да не один, а пять) , чтоб свободно общаться с послами других держав. без образования не возможно стать личностью и трудно выжить в современном мире неучем. если хочешь двигаться вперед, надо тянуться к знаниям.

.  

ну вот такое конфетное сочинение вымучила.