Сенкан про сина Хана​

відповідь:

пояснення: караюсь, мучусь, але не каюсь — життєве кредо тараса шевченка, поета, людини, революціонера-демократа

"караюсь, мучусь, але не каюсь" — під цими словами може підписатися кожна мужня людина альтруїстичних переконань, яка здатна на боротьбу і муки в ім'я щастя для всіх.

і така стійкість, мужність, принциповість не дається людині з народженням. все це виховується і гартується протягом життя. яскравим прикладом формування такого життєвого кредо є доля і життя т. г. шевченка.

жорстоко знущалася над ним мачуха, але малий тарас не став покірною овечкою. садизм дяка-вчителя не відбив у нього охоти до навчання:

у того ж таки дяка

гарненько вкраду п'

паперу аркуш, і зроблю

маленьку книжечку; листками

та візерунками з квітками

кругом листочки обведу

і списую сковороду.

інший дяк, хіромант, глянувши на ліву долоню хлопця, заявив, що художника з нього ніколи не буде. гірко було тарасові це чути, але не відступився — шукав іншого вчителя. тяжко карався (і стусанів за-знав, і різок) козачок пана енгельгардта за те, що змальовував картини, які висіли у панських покоях. але знову ж таки не каявся. потім потрапив тарас у науку до ширяєва. і тут — виснажлива робота, брутальність господаря. не кається молодий художник — білими ночами змальовує статуї у літньому саду.

і в особистому житті не щастило юнакові: загинула, занапащена паном-офіцером, його подруга дитячих років, його перша любов оксаночка, відібрали у нього іншу дівчину, до якої відчув тепло в душі, покоївку гликеру. але і тут не каявся.

дивіться також

реферати про життя та творчість тараса шевченка

дайте визначення обрамлення. в якому з віршів т. шевченко використав цей прийом? (та інші запитання)

біографія тараса шевченка

купить светодиодная гирлянда сolorway с прищепками для фото 40 led/4.2 м (cw-lcp-40l42b)399 грнкупить светодиодная гирлянда сolorway с прищепками для фото 20 led/3 м (cw-lcp-20l30b)275 грнкупить hp (hewlett packard) мышь hp 200 wireless black349 грнкупить мясорубка moulinex me442td2999 грн

отож протягом всього життя гартувалася у ньому оця здатність каратись, мучитись, але не каятися, не відступати, не йти на компроміси. таким він був як людина, таким став і як письменник, художник, революціонер-демократ.

1844 року у поемі "сон" шевченко дошкульно висміяв царів і царизм.

цариця у цьому творі "мов опеньок засушений, тонка, довгонога", цар — опухлий від похмілля, "аж посинів", як ведмідь, що виповзає з барлогу і починає мордобій тощо. до речі, на мордобої тримається, на його думку, увесь царизм. через рік шевченко пише другу велику сатиричну поему — "кавказ", де росія постає "тюрмою народів", а прометей — філософським образом, що закликав народ до активної дії і до віри у перемогу над самодержавством.

все сильніше і відвертіше звучить у його творах протест проти існуючого ладу. але одна лише творчість не задовільняє шевченкову потребу у боротьбі проти ненависного устрою, він все активніше долучається до політичної революційної діяльності. 1846 року шевченко вступає до таємного кирило-мефодієвського товариства.

за це поет був засланий в оренбурзькі степи, у каторжну солдатчи ну, але і тут він мріє "потримати в руках " і проголошує:

бодай кати їх постинали

отих царів — катів людських! "

(поема "царі")

саме у засланні шевченко обирає за гасло ці слова — "караюсь, мучусь, але не каюсь".

ще 1845 року в "заповіті" шевченко закликав кайдани порвати і "вражою злою кров'ю волю окропити", а 1859 року одразу після повернення із заслання він пише:

обух сталить,

та добре вигострить сокиру,

та й заходиться вже будить

хиренну волю.

("я не ")

тоді ж він пише "ісаія. глава 35", сповнену оптимізму поезію, де докладно змальовуються мрії поета про те, якою має стати україна, за яку саме її долю треба боротися — за країну, в якій не буде ні поневолення, ні національного гноблення, ні знущання над людьми.

хіба така мрія була не вартою жертв?

отже, щойно звільнений, хворий і зовсім старий у свої 43 роки поет і борець шевченко не каявся, не корився, не зламався, бо карався і мучився, щоб здобути ліпшу долю для інших — не лише для себе — і не розкаявся в цьому до останнього подиху. тому і безсмертний він. таких людей не забувають.