lusindrastsr

13.09.2022 23:29

Українська мова

Есть ответ 👍

Який це стиль мовлення? У кожного з нас свій шлях, своя дорога, своя доля. З самого раннього дитинства ми чуємо, що повинні жити гідно, намагатися не робити помилок, які можна виправити, але пройти свій шлях заново, переписати життя або її частина, неможливо. Ми всі прагнемо жити благополучно. Але часто помиляємося, приймаючи це слово за матеріальний успіх. Жити для своїх рідних, бути потрібним близьким - ось той моральний шлях, по якому ми повинні йти. Але іноді ми віддаляємося від свого будинку і нам дуже важко повернутися. Яким же довгим може бути шлях додому? Згадаймо твір Людмили Куликової «побачилися». Головний герой, Толік, що не був удома двадцять чотири роки. Весь цей час він жив для себе, створюючи матеріальні цінності. Герой усвідомлено позбавляє себе матері, «відрізає життєвий шмат», але через роки туга за домівкою, за мамою розривала його зсередини. І він вирішив відвідати її. Толик їхав до неї з духовним настроєм, а їхав з брилою на душі. Упущеного часу не пережити заново. До чого привів його такий довгий шлях? Толик обрізав своє коріння, втратив зв'язок з будинком. Мати не зізналася йому лише тому, що не хотіла бути тягарем для нього. Він сам винен в тому, що мати так думає. Толик заплутався, втратив моральні орієнтири, втратив рідну домівку. Не можна назавжди забути свій будинок, щось всередині нас буде кликати назад. У юному віці, ми не усвідомлюємо цінності рідного місця, ми хочемо швидше звідти виїхати, щоб відкрити новий світ для себе, нові можливості. Так і в творі Костянтина Паустовського «Телеграма» Настя їде в місто і забуває про матір. Займаючись своїми справами, вона не може знайти час на дорогу додому, вона навіть не може знайти час, щоб прочитати телеграму. На жаль, її шлях додому виявився занадто довгим. Настя не встигла побачитися з матір'ю, і тепер все життя її буде мучити совість. Так до якого ж висновку я прийшла? Шлях додому не повинен бути довгим. Не можна втрачати зв'язок з рідними. Ми повинні це зрозуміти зараз, поки ще не пізно. Адже життя заново не проживеш. Згаяне часом не надолужиш. Не варто поспішати тікати з дому. Адже будинок - це саме рідне місце, де нас завжди чекають тепло і любов, де нас завжди чекають самотні батьки, сподіваючись, що ми про них не забули.​