Міні твір Слово не полово,язик не помело​

Объяснение:

Пиши сама

мені подобається гроза у самому її початку, коли наближаються перші гуркоти грому, хмари важко наповзають, затемнена будинку, землю, дерева. я люблю, коли все навколо темніє і затихає.раптовий порив вітру уривається в селище і жене вулицями сміття, взвихривает пил стовпом, темні хмари стрімко і ось звучать гуркоти грому, їх сухий тріск змушує присісти, палахкотять блискавки, великі краплі прибивають пил, пригинають гілки чагарників, притискають до землі траву.ця круговерть лякає, вселяє страх в душу. шаленство природи заворожує, дивує і захоплює. повітря свіжіє, а дощ йде і йде суцільною стіною, і його шелест зростає. швидко утворюються калюжі, вода пузириться, б'ють маленькі фонтанчики.але ось непомітно помчав вітер, несучи хмари.дощ вщухає, а небо чуть-чуть прояснюється. показуються чисті блакитні віконця, вони швидко збільшуються, хмари розсіюються, між ними спалахують промені сонця. на чисто-блакитному небі з'являється диво-міст - це веселка засяяла всіма кольорами, впираючись одним кінцем повільно уплывающие хмари. краплі тепер з дерев. всі навколо стає незвичайно яскравим, чистим і веселим. душа співає і не хочеться йти від цієї чарівної свіжості, краси оновленої природи. птахи щебечуть пронизливо і голосно, навіть радісно, немов одурманены цією красою і чистотою.і все пожвавилося, зарухалося, ніби не було чорних хмар, грізних розкатів грому, сліпучих стріл блискавок. мені здається, що я розумію це стан природи, воно потрібно було мені, я чекала його - і переживаю оновлення. наодинці з грозою я розумію значимість себе в природі, а після грози мої почуття і думки стають ще глибше. все, що відбувається під час грози, близько мені. спливають картини дитинства, зазвичай заховані глибоко. неспинно хочеться в місця, де пройшли дитячі роки. думається, що ще можна захопити юність, ніби вона ще залишилася, знайти початок дружби і любові, зустрітися з тим, кого завжди я намагаюся знайти опору, інтуїтивно шукаю спокій в очищеної природі. але всі мої бажання якісь хиткі, нереальні, вони не приносять ні спокою, ні задоволення. але я знову і знову намагаюся повернути той стан, який дав мені літній дощ, - стан розуміння природи і любові до неї.з'являється надія, що оновлення буде, а поки що треба жити тим, що маю, насолоджуватися життям, що дає доля і пам'ятати, що ти є частиною природи, що тебе оточує, цінувати й любити її.