Детство. Николаевич Толстой.Какие чувства испытывает Николаенька в это утро? Почему его настроение меняется?

леся українка – надзвичайна письменниця. її творчий спадок твори, які дуже різняться між собою за формою, жанром і тематикою. кожен читач знаходить в творчості лесі щось своє, особисте. для мене таким відкриттям стала драма-феєрія “лісова пісня”, яку я тепер можу назвати своїм улюбленим твором лесі українки. як відомо, вона була написана за дуже малий проміжок часу, але виношувалася в душі письменниці надзвичайно довго. це можна простежити по місткості кожної фрази, кожної деталі.

загалом, "лісова пісня" - драма, дуже насичена емоціями та яскравими образами. немов живі, постають перед нами персонажі. і написані вони так проникливо, з такою невимовною любов'ю, до того глибоко, що захоплює дух.

не можна не любити лукаша, не дуже сильного духовно, але надзвичайно привабливого своєю відкритістю і наївністю, дядька лева, який настільки довго прожив у лісі, що став уже частиною природи, жвавого, доброго та хороброго перелесника, мавку - саму природу, яка начебто "завжди була".

їм протиставляються потерчата, для яких людське життя за іграшку, "той, що в скалі сидить" - невідворотна кара, підлючі лихі злидні, та представники світу людей - мати лукашева, килина.

головною у драмі "лісова пісня" мені здається думка, для лесі дуже важлива. коротко її можна було б виразити так: "жити зараз, а не потім". жити тим, що є, не відволікаючись на майбутнє чи минуле; жити почуттями, не загублюючи свою безсмертну душу на бездумне накопичення грошей та матеріальних благ; без оглядки на людський осуд та поговір робити те, що тобі подобається; не розгублюватись при невдачах, а знову й знову підійматись і оживати, оновлюючись раз за разом. людське життя таке коротке, але більшість віддає перевагу витратити його марно; а вічні створіння, такі як мавка, русалка польова і перелесник, живуть тільки "зараз". вони кохають безоглядно та без краю, і проти цього кохання нічого не має сили, доки в серці є "те, що не вмирає". ненавидять вони також не на інших: "ой, ті люди з-під стріх солом'яних! я їх не зношу, я не терплю солом'яного духу! я їх топлю, щоб вимити водою той дух ненáвидний. ".

драма "лісова пісня" запам'яталася мені своєю яскравістю та глибинною добротою. ці ідеї - що дерева живі, що душі вічні, що немає кінця життю ("стане початком тоді мій кінець"), - дуже близькі мені. я вважаю, що в цьому творі відбито цілий духовний світ. було б дуже гарно, якби люди прислухались до порад персонажів - дійсно, безсмертної - лесі українки.