Про що розповідається в вірші ой та крикнув же козак Сірко

Історична пісня «Та, ой, як крикнув же та козак Сірко» відтворює один епізод із життя козацького ватажка. У ній розповідається, як козацьке військо вирушає із Січі Кримським шляхом у похід на хана. ... Козацькі загони під його проводом спустошили півострів у 1660 р., а в 1654 і 1655 рр.

перед нами постають герої, які вірять у перемогу добра над злом, правди над кривдою, які живуть ідеями спільного порядкування, єдності й добра. головне для них – це інтереси громади. живуть вони в глухому селищі тухля, і очолює громаду тухольців "люблячий батько" – захар беркут.

сивий старець, "мов стародавній дуб-велетень", "поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, захар беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази". для громади він був усім: пасічником, лікарем, розумним порадником, справедливим суддею, ватажком, головою старійшин. громада важила для нього дуже багато. усе життя він , чим міг, тухольцям (та й не тільки їм). ще молодим беркут прагнув приносити користь людям, тому й вирушив на пошуки вчителя, щоб навчитися лікувати людей. але, окрім лікарських умінь, він набув ще й розуміння того, що щастя й добробут тухольської громади залежать від розумного "ведення громадських порядків, громадської спільності та дружності". тухольці побачили в ньому наймудрішу та найдостойнішу людину, тому зробили його ватажком громади. і відтоді захар беркут не знав іншого життя, як життя в ім'я інтересів громади, усе, що він робив, робив лише з погляду на добро й користь для інших. незважаючи на свій вік, захар не може сидіти склавши руки, адже, на його думку, "життя лише доти має вартість, доки чоловік може іншим".

дев'яностолітній старець, який багато бачив і багато знає, є головою та розумом громади: за його збудували дорогу, яка служила засобом зв'язку між тухольцями й мешканцями навколишніх сіл; його було переможено ворога й урятовано життя не тільки тухольської громади, але й їхніх сусідів. захар беркут виховав у людей почуття власної гідності та волелюбність. на громадській раді він відстоює права громади від князівських і боярських зазіхань, гідно тримається перед боярином тугаром вовком, який заявив свої права на тухольські землі: "мудрі права наші походять не від твого князя, а від дідів і батьків наших".

беркут – справжній патріот своєї землі. розпові тухольцям про знаки на прапорі, він закликає ніколи не здаватися й до останньої краплі крові захищати свою батьківщину від нападу монголів: "до останньої краплі крові повинна боронити громада свої свободи, свого святого ладу! " тому коли постало питання: або вихід монголів з тухольської долини, або смерть синові захара – максиму, захар беркут жодної хвилини не вагався, що треба робити. серце батька ридало, а розум говорив, що смерть максима – єдиний порятунок для тухольців.

передсмертне слово беркута – це своєрідний заповіт громаді: "доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас". слова ці мають бути заповітом і для нас та передаватися наступним поколінням.