Якими були досягнення індійців в науці , літературі й культурному дозвіллі

Цифри, якими ми користуємося і які називаємо арабськими, насправді винайшли стародавні індійці. від них вони перейшли до арабів, а потім потратиш до європейців. індійці також придумали цифру 0.індійці були вмілими архітекторами і гарними скульпторами. вони висікали з каменю статуї га барельєфи і прикрашали ними храми й палаци. скульптори зображати богів, тварин, людей. література індії.  найдавніша книга в індійській літературі — «рігведа» — збірник священних гімнів. її створили арії на санскриті більш як три тисячі років тому. у гімнах оспівуються краса,  мудрість  і справедливість богів варуни, агні, рудри, індри. деякі гімни — це молитви і прохання, звернені до богів.у «рігведі» записано багато замовлянь від різних хвороб. індійці уявляли хвороби у вигляді злих демонів, які оселялися в тілі людини. їх можна прогнати за чарівних слів, чистої води чи лікарських трав. «магабгарата». найбільший твір давньоіндійської літератури — поема «магабгарата». вона складається з 200 тис. віршів. у поемі розповідається про боротьбу за владу між двома царськими ролами — пандавами і кауравами. події відбувалися в xi ст. до н. е. п'ять братів пандавів рано втратили батька. їхні родичі каурави вигнали їх з рідних місць. згодом брати виросли і стали могутніми богатирями. цар пообіцяв віддати свою дочку, царівну драупалі заміж за того, хто поцілить стрілою в око золотій рибці. вона висіла на дереві, а перед нею крутилося колесо зі спицями. з усієї індії зібралися женихи, але ніхто з них не міг влучити в око золотій рибці. одному з братів пандавів це вдалося, і він одружився з царівною. пандави збудували чудовий палац і оселилися там. та старший з пандавів програв у кості все майно —  золото, рабів, слонів, табуни коней, а потім себе, братів і навіть свою дружину — царівну драупалі. усі вони стали рабами кауравів. між панданами і кауравамн почалася війна, в якій пандави перемогли.

Из тридцатилетней войны победителями вышли франция и швеция, игравшие после этого ведущую роль в европейской дипломатии второй половины хvii - начала хviii вв. германия, наоборот, была крайне ослаблена войной. помимо значительных территориальных потерь, германия была чрезвычайно разорена длительной войной, происходившей главным образом на ее территории. вестфальский мир к значительным территориальным изменениям как в самой германской империи в целом, так и в отдельных княжествах. голландия и швейцария были окончательно признаны независимыми государствами. значительно увеличили свои территории некоторые крупные германские княжества. вместе с тем, вестфальский мир окончательно закрепил раздробленность германии.тридцатилетняя война завершила собой эпоху. она решила вопрос, поднятый реформацией, -   вопрос о месте церкви в государственной жизни германии и ряда соседних стран. вторая важнейшая проблема эпохи - создание национальных государств на месте средневековой священной римской империи - решена не была. империя фактически распалась, но далеко не все возникшие на ее развалинах государства имели национальный характер. напротив, условия национального развития немцев, чехов, венгров значительно ухудшились. возросшая независимость князей препятствовала национальному объединению германии, закрепила раскол ее на протестантский север и католический юг.вестфальский мир стал переломным моментом во внешней политике австрийских габсбургов. ее главным содержанием в последующие 250 лет стала экспансия на юго-восток. остальные участники тридцатилетней войны продолжали прежнюю внешнеполитическую линию. швеция попыталась добить данию, поглотить польшу и не допустить расширения владений в . франция систематически овладевала территориями в империи, не переставая подрывать и без того слабый здесь авторитет императорской власти. быстрое возвышение предстояло бранденбургу, который во второй половине xvii в. стал опасным для своих соседей - швеции и польши. в памяти народов центральной европы тридцатилетняя война на столетия осталась самым страшным бедствием, какое может себе представить человеческое воображение. г.франц постарался сделать акцент на демографических данных: согласно им, людские утраты германии в войну были впечатляющими, порядка 5-6 миллионов человек, что неизбежно влекло демографический кризис. схематично выстраивалась диагональ потерь, протянувшаяся с северо-запада (померания, мекленбург) на юго-запад (швабия, пфальц). хозяйственные разрушения были не менее внушительными, что, впрочем, помимо г.франца подтверждалось другими экспертами (ф.лютге)[8].