Розповідь про тварину в публіцистичному стил

Не давно я прочитав комедію тараса григоровича шевченка “сон” “у всякого своя доля”. у цому творі я хочу поділитися з вами о моїх враження отриманих після прочитання цієї комедії. перше що вразило мене-це епіграф поеми, в якому автор розкриває головну ідею твору: довести до читача правду про країну зла та насильства. на самому початку автор іронічно змальовує людей, які населяли країну і розповідає про їхню працю в таких рядках: “той мурує-той руйнує”. сюжет поеми складається з 3-х картин в яких автор по черзі описує україну, сибір та столицю російської імперії санкт-петербург. в першій картині автор дуже вдало змальовує рідні пейзажі та схід сонця в безтурботних тонах. але раптом як грім серед ясного неба автор придивляється та баче: як під тином лежить опухла від голоду дитина, що не все так гарно на рідній земл,і що люди потерпають від експлуатації на панщині, мруть від голоду, тяжких хвороб. ось що вражає в цій картині вдало змальований поетом пейзаж та страшні муки рідного народу на його красивій землі. друга картина-це політ над вічною мерзлотою сибіром. тут автор також доносить до читача пейзаж, але зимовий. далі герой комедії чує, як затріщали кайдани і як тяжко людям у неволі. тут герой бачить не тільки злочинців, але й на думку автора, чесних і справедливих людей, одним словом цвіт нації. ця картина ще страшніша за попередню, бо тут герой зрозумів до чого дійшов уряд зібравши всіх неугодних у тісній могилі. далі герой ставить запитання: а за що народ терпить такі муки, і обвинувачує в цьому царя. далі автор рішуче закликає боротися проти царату. ось чим вразила мене ця частина, рішучістю автора та його закликами боротьби проти гнобителів. третя картина, як і попередні починаються з пейзажу, але на цей раз вже міського. автор описує російські міста. коли герой потрапляє в столицю імперії то зустрічає свого земляка дрібного чиновника, який своєї рідної мови відцурався та чужої не навчився. тут автор називає цього чоловіка мерзенним каламарем і описує його, як втратившого національну свідомість та гідність. потім герой потрапляє до палацу царя і викрикує: “ось де рай! ”. потім автор вдало змальовує панів, називаючи їх пикатими. пузатими. потім автор описує царське подружжя застосовуючи при цьому різні художні засоби. і вкінці автор доходить висновку що цар це не цар без тюрми народів-сибіру, без своєї челяді, та чиновників. ця частина дуже вражає сатиричними описами царату та чиновників. ця сатирична поема дуже вдало поєднала в собі опис страждань простого народу, який не сил тяжко працює на своїй землі і водночас вмирає з голоду, та райське життя панів, які живуть собі безтурботно в розкоші та достатку.