ВАС! *делает очень милую кошачью мордочку*

пень не околица, глупая речь не пословица

своя земля и в горсти мила

век живи, век учись

делу-время, потехе-час

волков боятся, так и в лес не ходить

говорит день до вечера, а слушать нечего

маленькое дело, лучше большого безделья

Объяснение:

отметь как лучшее

Пень не околица,глупая речь не пословица(сколько не повторяй глупость,она никогда не будет иметь смысла).
Своя земля и в горсти мила(своё всегда дороже всего).
Век живи - век учись( каким бы опытным ни был человек, ему всегда приходится учиться на своих ошибках).
Делу время,потехе час(это означает что дело требует времени больше чем отдых).

Волка бояться, так и в лес не ходить. (если бояться трудностей или опасных последствий, то не стоит и начинать какое-либо дело).
Красно говорит , а слушать нечего(Что произносимые слова красивые, да вот толку и смысла в них нет).
Маленькое дело ,лучше большого безделья(любой труд, пусть даже не самый тяжелый, облагораживает человека, делает его лучше).

Пословица "Своя земля и в горсти мила" связана с древним обычаем - при отъезде из дома было принято брать с собой горстку родной земли. Это был талисман, потому что родная земля оберегать человека от опасностей и невзгод. Можно сказать, что родная земля всегда дорога для каждого человека, и неважно, находится она рядом или за тридевять земель, это огромная страна или небольшой участок земли с цветущими вишнями под окном, важно, что она - своя родная земля, а свое всегда ближе и роднее даже в самой малости.

Остап, вихований на розповідях діда про славне козацьке минуле, увібрав у себе всі найкращі риси: честь, мужність, відвагу: «ті билиці-казки про січ, козацтво, про боротьбу з панами за волю, яких остап слухав затаївши дух й не зводячи розжеврілого ока з уст дідових, будили в дитячій голові химерні мрії, вояцький запал». він не раз закликав до боротьби с панами інших селян, нагадуючи, що не так давно минули ті часи, коли українці боролися за свої права: «не так мені страшно ляха, як злість бере на наших людей: застромив    віл шию в ярмо та й байдуже йому, тягне, хоч ти що…» однак його ідеї не знайшли відгуку, але ворога в обличчі пана він таки знайшов. за таку свавільну вдачу, пан вирішив віддати остапа у рекрути, розлучивши його таким чином з коханою соломією, котру тим часом насильно видав заміж. так кріпацьке життя суперечило життєвим принципам волелюбного остапа, тому він вирішив втекти: «як живий буду, землю оратиму, житиму… все ж краще на волі, ніж під паном». остап є уособленням справжнього чоловіка, здатного нести відповідальність за себе й кохану людину. соломія «дорогою ціною» соломія уособлює найкращі жіночі риси – відданість коханому, стійкість та самовідданість. не бажаючи бути іграшкою своєму чоловіку, якого вона не кохає, соломія вирішує йти за остапом хоч на край землі, а саме – на волю, в бессарабію: «пропадай воно все пропадом… піду і я світ за очі… вже ж за тобою, хоч серцеві легше буде…». на цьому шляху вона демонструє неабияку відвагу, яка притаманна лише сильній жінці: «соломія все йшла. вона зібрала свою енергію, всю силу волі, всю міць тіла і йшла уперто і завзято з вірою, що її широкі й високі груди зламають усі перешкоди».     вона готова тягнути остапа на собі в буквальному сенсі, про що свідчить епізод, коли її коханого було поранено. відданість остапу не мала меж: «люді добрі,— благала соломія, стоячи на колінах,— змилуйтесь, прийміть нас до хати… ви ж бачите — пропадаємо… чоловіка мого пострелено, він ледве живий, мало не загинули ми в плавнях… я вам оддячу, я вам одроблю… візьміть усе, що маю… все… та не кидайте нас… ось нате…» образ івана котигорошко «дорогою ціною» цікавим є також персонаж івана котигорошка, з яким втікачі познайомились у табори біля переправи. йому притаманні риси воїна: безстрашний, сміливий, той, ще не боїться смерті: «хіба я боюся смерті? сохрани пошли, господи, й завтра.. раз вмирати — не двічі. вмер — і край, більш не встанеш». він не кинув остапа напризволяще, коли його схопили козаки, що відловлювали селян-втікачів. справжня мужність, схильність до взаємовиручки – ось ті благородні риси, якими наділено івана і через яких його було позбавлено життя. він загинув як справжній воїн – у бою. трагічний фінал цієї повісті підсилює й без того глибокий драматизм усіх випробувань, що пережили герої. смерть соломії, яка потонула в дунаї, до останніх хвилин своїх не втрачаючи надії, не зраджуючи собі, з великим коханням у серці та нестримною жагою до волі в душі, була трагічною згадкою на все життя остапу, який хоч і вижив, але не здобув ані щастя, ані волі.