нужно заполнить таблицу твор ой на гори женци жнуть нужно только 2 и 3 колонка

Відповідь:

Почуття, настрої. Ідея цієї народної пісні : уславлення мужності та відваги Дорошенка, Сагайдачного, козацького війська, уславлення відваги та моральних цінностей козаків, коли особисті інтереси поступалися перед громадськими.   За поверховою незворушністю слів про жінок, насправді криється те, що заради спокою рідних домівок козаки готові були перебувати у важких походах, віддавати своє життя. Пісня пафосна, бадьора, оптимістична, наповнена тонким гумором та самоіронією. Пісня досить часто використовується як козацький марш. І почуття вона викликає відповідні: гордості за свій народ, своїх предків, поваги до наших захисників,  їх незламний дух.

Образи символи слово-образ "гора" використовується в символіці різних народів. У  українській традиційній символіці гора передає значення чогось важкого, нездоланного і водночас є символом викокості, піднесення.  Слово-символ "козак" - ознака  чоловічої відваги, краси, благородства душі, щирості.  Кінь - символ гордості й битви, зверхності. Для українців кінь уособлює вільне життя, нескорений дух, стрімкість дій, вчинків. Кінь невід"ємний від козака, отож і від ідеї  волелюбства, свободи.

 

Пояснення:

Климко – сирота, головний герой автобіографічної повісті григора тютюнника. образ климка втілює  ідеал людини. у маленькій сирітській душі климко носив стільки доброти, милосердя і співчуття до знедолених і стражденних, що не побоявся в одинадцять літ вирушити в далеку дорогу по сіль, аби тільки близькій людині — своїй учительці — не померти з голоду. скільки натерпівся й намучився за свою двотижневу дорогу маленький лицар, скільки разів ризикував бути вбитим, замерзнути десь на полі під копицею — адже йшла війна і заходити в села було небезпечно. та хлопчик ішов: його вело дорогою поневірянь милосердя. зовнішність климка: «климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще й в дядьковій кириловій діжурці. тій діжурці, як казав дядько, було «сто літ», і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давньої мазути»