Какого человека можно назвать самостоятельным, социально зремыл?​

передберезневий період, коли в Німеччині назрівала революція 1848 р., Гейне не тільки захищав «права духу» від політики, а й сам виступав як політичний поет і дав блискучі зразки політичної поезії. Загальне демократичне й революційне піднесення захоплює і його, витісняючи, хоч і не до кінця, притаманний йому скептицизм, навіваючи віру в можливість близького здійснення «священних ідеалів» свободи,, рівності й братерства. Різко критикуючи соціально-політичний радикалізм Берне, сам він у цей період нерідко виступає його глашатаєм. Водночас дедалі більше він переймається соціалістичними ідеями, залишаючись здебільшого на сенсімоністських позиціях. Взимку 1843-1844 pp. він зближується з К. Марксом, який у той час перебував у Парижі. Очевидно, під впливом розмов з Марксом був написаний відомий вірш Гейне «Сілезькі ткачі», в якому звучить ідея пролетаріату як «могильника буржуазії» і визволителя людства від соціального гніту й політичного деспотизму. Але зближення Гейне з Марксом було короткочасним і, всупереч твердженням марксистського літературознавства, значного й тривалого впливу на його творчість воно не мало.

Свої поезії на політичні теми Гейне об’єднав у цикл «Сучасні вірші», який є заключним у згадуваній збірці «Нові поезії». Та він продовжував виступати з поезіями на ці теми й після виходу в світ названої збірки, і ці поезії теж об’єднують під назвою «Сучасні вірші», бо за своїм змістом і стилем вони є продовженням цього циклу, але, звичайно, не включають до збірки «Нові поезії».

У циклі «Сучасні. вірші» та його продовженні Гейне виступає переважно як політичний сатирик, спрямовуючи вістря сатири проти німецьких коронованих правителів, прусського короля Фрідріха-Вільгельма IV («Китайський імператор» і «Новий Александр») і баварського короля Людвіга І («Хвалебні пісні королю Людвігу»), проти засилля в Німеччині феодально-католицької реакції. Дістається від нього й неповороткому «німецькому Міхелю», який ніяк не може пробудитися від багатовікового сну й усвідомити свої реальні інтереси, зображені в дусі «нового сенсуалізму». Висміюються ним німецькі політичні поети передберезневого періоду за притаманний їм надмір патетики й абстрактність ідеалів, за те, що піднімаючись на крилах пафосу, вони втрачають з поля зору грішну землю. До «сучасних віршів» входять також поезії-декларації («Доктрина», «Тенденція», «Стривайте», «Гімн»), у яких Гейне репрезентує себе як «барабанщика революції».

До першого видання збірки «Нові поезії» входила також поема «Німеччина. Зимова казка», але майже одночасно вона вийшла окремою книгою, і до наступних видань збірки Гейне її вже не включав. Однак, поява цієї поеми разом із «Сучасними віршами» виправдана, вона не тільки близька до політичної поезії Гейне передберезневого періоду, але і є її безперечною вершиною. Поштовхом до її написання послужила подорож на батьківщину, до Гамбурга, яку поет здійснив восени 1843 р. Щоправда, з Парижа (точніше, з Гавра) він добирався до Гамбурга морем, а повертався суходолом через німецькі міста й землі. Цей зворотний маршрут і покладений в основу поеми, але в ній він «обернений», тут поет мандрує від франко-прусського кордону до Гамбурга. Написана поема вже в Парижі на початку 1844 р.

За своїми жанровими ознаками цей твір - поема-по-дорож, поема-паломництво, тобто її можна віднести до жанрово-тематичного різновиду, поширеного в європейській романтичній літературі після байронівського «Чайльд-Гарольда». Але справа в тім, що сам цей «сюжет мандрів» у поемі Гейне значної ролі не відіграє. Власне, це лише нитка, на яку нанизуються різнорідні епізоди й пасажі. Зображально-наративна сторона в цій поемі теж дуже ослаблена, в ній, як і в «Атта Тролі», теж домінує суб’єктивно-публіцистичний зміст, реакції автора на реальності й події тогочасного німецького життя, ті ж «відгуки на сучасні відносини». Як писав її творець у листі до видавця Кампе, поема «в дуже нешанобливій і особистій формі виражає бродіння нашої німецької сучасності. Поема політична й романтична…»

Найхарактернішою особливістю цієї поеми є поєднання нищівної сатири й високого позитивного пафосу. Під час її написання Гейне, як ніколи, був охоплений очікуванням близької революції, котра мала, як він сподівався, докорінно змінити Німеччину, покінчити з пережитками феодального середньовіччя, привиди якого постійно переслідують його на німецькій землі. Ось це очікування близької очищувальної бурі, з одного боку, загострювало в поемі сатиричну критику, надавало їй розмаху й впевненості, з другого боку - окрилювало у ствердженні позитивних ідеалів і цінностей. Цей високий тон у розгортанні двох головних взаємопов’язаних мотивів поеми задається вже в першій пісні, де поет, перетнувши німецький кордон, слухає пісню дівчини-жебрачки про земні страждання й потойбічну винагороду, породжену віками рабства, і пропонує на противагу їй «чудову пісню - пісню нову»