Розкрийте дужки Виготовили 3 (двері) і 5 (ворота), купили 8 (ножиці) і 7 (ложка),
з’явилося 58 (учасник), відповіло 4 (учень), на концерті 326 (слухач), 3,5 (година), на луці 17 (гуся), приїхало 6 (циган) і 7 (молдаван), 2/8 (площа).​

виготовили троє дверей і п'ять воріт, купили вісім ножиць і сім ложок, з'явилося п'ятдесят вісім учасників, відповіло чотири учня, на концерті триста двадцять шість слухачів, три цілих п'ять десятих годин, на луці сімнадцять гусей, приїхало шість циганів і сім молдаванів, 2/8 ((площа(не знаю))

Іменники і прислівники кілька років тому одна вчителька отримала запрошення позайматися з маленькими пацієнтами великої міської лікарні. вона повинна була дітям робити уроки, щоб за час хвороби ті не дуже відстали від шкільної програми. одного разу їй зателефонували і попросили позайматися з новим пацієнтом. продиктували ім'я та прізвище учня, номер лікарні і палати, в якій він лежав, і сказали (на іншому кінці дроту теж була вчителька): «ми зараз проходимо іменники і прислівники. я була б вам вдячна, якщо б ви йому робити і завдання, щоб хлопчик не відстав від однокласників ». і тільки біля самих дверей палати вчителька зрозуміла, що потрапила в опіковий центр. ніхто не попередив її, що чекає її по той бік дверей. перш ніж увійти, їй довелося одягатися в стерильний халат і шапочку, щоб не занести інфекцію. її попросили не торкатися ні до хлопчика, ні до його ліжка. близько пацієнта можна було стояти, але говорити слід через спеціальну маску. коли з попередніми приготуваннями було покінчено - вчителька вимила обличчя і руки, наділа все, що їй сказали вдягнути, - вона набрала в легені побільше повітря і пішла до палати. хлопчик, страшно обгорілий, дуже страждав від болю. вчительці стало незручно, вона не знала, що сказати, але розвернутися і піти вона теж не могла - вона вже занадто далеко зайшла. нарешті вона пробурмотіла: - я вчитель, лежачим в лікарнях школярам не відстати від програми. твоя викладачка попросила мене тобі розібратися з іменниками і прислівниками. і розповіла йому про цю тему заняття. на наступний ранок вона прийшла в опіковий центр знову, і одна з медсестер запитала: - що ви зробили з тим хлопцем? вчителька почала розсипатися у вибаченнях, але медсестра її перебила: - ви не зрозуміли. ми турбувалися за його життя, але після вашого візиту його немов підмінили. організм почав боротися, реагує на лікування хлопчик ніби вирішив жити. сам хлопчик потім згадував, що тоді він перестав сподіватися і відчував, що вмирає, - поки не побачив ту вчительку. з її приходом все змінилося: хлопчик зрозумів одну просту річ - його ніби осяяло. по щоках хлопчини, опіки якого були такі серйозні, що він навіть перестав сподіватися вижити , котилися сльози щастя; бо осяяла його думка, яку він сформулював так: «до вмираючого не відрядили б вчителя для занять іменниками і прислівниками, правда? ».