Номер 1. Про приключения в Лесной Школе

Відповідь:

якщо мова про книги В.Нестайка, то як варіант ) :

У мене в дитинстві було багато дитячих книг: казки, оповідання, дитячі віршики і пісеньки. Але моєю першою книгою, яку я самостійно прочитала, була книга Всеволода Нестайка «Дивовижні  пригоди у Лісовій школі». Ця книга  запам᾽яталася  мені яскравими малюнками, а також тим, як легко, цікаво і з гумором описує автор шкільне життя лісових звірят. А життя це  різноманітне, яскраве, насичене  неймовірними  пригодами. Книга В. Нестайка виховує в будь-якій дитині захоплення красою, почуття дружби, взаємодо засуджує зрадництво і, водночас, наштовхує на усвідомлення власних помилок.  

І до сьогодні ця книга  лежить у мене на книжковій полиці. Вона  назавжди залишиться у серці  приємним  спогадом про першу книгу у моєму житті.  

Пояснення:

Невеликий за обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом уривок з повісті я.стельмаха " митькозавр із юрківки, або химера лісового озера не саме село вабило нас, бо чи ж мало чудових сіл на україні? не зелень лісів, бо майже щонеділі їздили ми з батьками під бровари, іванків чи ірпінь; не гриби і не світанки над річкою, скажу навіть більше — не студене молоко в гладущику, щойно вийнятому з льоху. ні! кликало нас до себе привільне і незалежне життя. кликало і вимахувало привітно рукою: «ну ж бо, сміливіше. я чекаю на вас! »— уявляєш собі, — казав митько. — ліс. кругом ні душі. а в лісі озеро. а на березі курінь. а в курені — ми. а поруч багаття. і казанок із юшкою. і роби собі, що хочеш. хоч на голові стій. а кругом ні душі.— угу, — і собі облизувався.— з одного боку пляж, а з другого берег урвистий травою поріс, кущами. і дерева… а до села кілометрів зо три, якщо не більше. а на багатті казанок із юшкою.— та ти вже казав про казанок.— ну то й що! про приємне і казати приємно.— а як бабуся не дозволить? — чия? моя? хе-ге, та ти її просто не знаєш! бабуся — во! ночувати, правда, може, й не відпустить, а так — скільки завгодно.— от якби ще й ночувати, — зітхав я.— та стривай. хай спершу хоч до села відпустять, а там видно буде.отож ми й докучали моїм батькам (митькові були не проти), канючили мало не щодня