Провидминяти 4,2,90,5,30,57,50

кажуть, народ є живим, допоки живе його мова. "мова — це кров, що оббігає тіло нації. виточи кров — умре нація" (ю. дзерович). тож від нас, нинішнього покоління молодих, залежить, чи не перерветься та золота нитка, що пов'язує покоління з поколінням. саме від нас залежить, чи не будуть замулюватися криниці рідної мови. хай біля наших криниць звучить інше слово — ми раді гостям, ми втамуємо їхню спрагу, адже українці — народ гостинний.

та дбаймо про рідні криниці! надзвичайна наша мова є таємницею. у ній усі тони й відтінки, усі переходи звуків від твердих до найніжніших, вони мелодійні, вишукані. тому про чистоту їх треба дбати постійно.

здавна відомо, що рідне слово, виплекане народом і родом, має таємничу здатність тримати людину в повноті її історичного й духовного буття. "мова — душа кожної національності, її святощі, її національний скарб" (іван огієнко).

але безмір світовий і космічний не дасться в руки безбатченкам. тож перше слово, звернене до мами, хай стане оберегом у пам'яті, щоб нести його в собі як маленьку сполохану пташку, а коли стане тяжко — лиш відчути цю полохливу ніжність, і тоді всі труднощі стануть незначними. воістину правдиві слова: "рідна мова дається народові богом, чужа — людьми, її приносять на вістрі ворожих списів" (в. захарченко).

знання рідної мови визначає багатство, широчінь інтелектуальних і естетичних інтересів особистості. той, хто не знає рідної, материнської мови або цурається її, сам засуджує себе на злиденність душі, стає безбатченком. ми пройшли тяжкий шлях приниження, нищення, і вже здавалося, що все винищено, випалено. та на згарищі руїн раптом проривається живе українське слово, за ним тягнуться інші — і українське слово відроджується знову.

нинішній час ми вже не називаємо відродженням, ми перейшли цей рубіж, нині ми знаходимося в стані розвитку. тож розвиваймося самі, розвиваймо та вдосконалюймо наше найбільше багатство — нашу мову.