4. В чём сущность фагоцитоза? Объясните, почему фагоцитоз невозможен в растительной клетке.
5. В чём состоит роль рибосом в организме?
6. Как строение эндоплазматической сети связано с выполняе-
мыми ею функциями?
7. Прочитав текст на с. 7-8 объясните как связаны между
собой аппарат Гольджи и лизосомы.
8. Вспомнив свойства живого, объясните почему клетка не
имеющая митохондрий и рибосом существовать не может.
9. Клубень картофеля на свету зеленеет. С превращением ка-
ких органоидов в клетке это связано?

сірі лісові ґрунти  — тип  ґрунтів, що формуються головним чином під  лісами  (переважно листяними) з трав'янистим покривом в умовах континентального, помірно вологого клімату. утворюються на лесоподібних покривних суглинках, карбонатних моренах і інших материнських породах, зазвичай багатих кальцієм, в умовах промивного водного режиму.

всі ці ґрунти тією чи іншою мірою  опідзолені, однак процес опідзолення в них протікає слабше, ніж у підзолистих ґрунтах унаслідок малої водопроникності материнських порід, насиченості їх кальцієм тощо. для них особливо характерне переміщення  гуматів калію  з верхніх горизонтів у нижні та відкладання там на поверхні структурних відмінностей у вигляді гумусових плівок («лаки», «дзеркала»). у профілі сірих лісових ґрунтів виділяють такі горизонти:   но  — лісова підстилка (лише у ґрунтах під лісом);   н  — гумусовий потужністю 12—30 см, сірого забарвлення;   не  — гумусово-елювіальний, з білястою присипкою sio2;   і  — ілювіальний з горіхуватою або горіхувато-призматичною структурою (на структурних окремостях наявні гумусові плівки), сіро-бурого забарвлення;   с  — материнська порода.

сірі лісові ґрунти  здебільшого  кислі  у верхній частині профілю (зокрема в горизонтах  н,  не  і верхній частині  і), лужні чи нейтральні 

— у нижній частині горизонту  і.   утворилися на суглинкових породах за умов достатнього зволоження. вміст  гумусу  в них незначний  (3-5  %), їхня природна  родючість  відносно невисока, однак достатня для вирощування багатьох сільськогосподарських культур. 

чорно́зем  — тип  ґрунту, що розвивається в умовах суббореального слабоаридного  клімату  з добре вираженою сезонною контрастністю під степовою і лучно-степовою  рослинністю  на пористих карбонатних породах  —  лесах  і лесовидних суглинках. чорноземи поширені переважно на платформних рівнинах, але зустрічаються також островами серед інших ґрунтів у міжгірських западинах, улоговинах і на слабоеродованих схилах гірських систем. формування чорноземів зумовлено особливостями біологічного колообігу  — великою кількістю хімічних елементів, які залучаються у щорічні процеси утворення і трансформації органічної речовини, надходженням основної маси  органічних решток  всередину ґрунту, активною участю в розкладанні рослинних решток  бактерій, актиноміцетів, безхребетних[1].

для чорноземів характерна наявність двох основних генетичних горизонтів:

гумусового прогресивно-акумулятивного, що характеризується великою потужністю, високим вмістом гумусу при його поступовому зменшенні з глибиною, зернистою структурою.карбонатно-акумулятивного.

види чорноземів виділяються за потужністю гумусового горизонту (в сантиметрах)[2]:

надпотужні > 120потужні 80-120середньопотужні 40-80малопотужні 25-і < 25

і за вмістом гумусу (в  %) у гумусо-акумулятивному горизонті «н»:

тучні > 9середньогумусні 6-9малогумусні 4-6

слабкогумусовані < 4

чорноземи зазвичай мають зернисту структуру і завдяки цьому добре вбирають воду. це створює сприятливі умови для живлення рослин і мікробіологічної діяльності.  родючість  чорнозему висока і може бути ще збільшена за відповідних аґротехнічних заходів.