Как Онегин относится к любви в светском обществе? (гл.1, строфы 10,11, 12; гл. 4, строфа10)​

рай і пекло – це об’єктивна реальність людського й ангельського буття. і існують вони ніби в трьох іпостасях. по-перше, як рай, так і пекло – в серці нашому. як і стверджує блаженний августин: не шукай пекла під землею чи де-інде: воно в серці твоєму!   коли наша душа знаходиться у пітьмі незнання бога й істини – це то і є суще пекло (грецькою “ад” – “місце темряви”). коли ми відокремлюємось від бога невір’ям та нелюбовністю своєю, – це в дійсності і є “тьма кромішня”, або ж “зовнішня” (від слова “крім”, “окрім” – тобто опріч, поза, без: “відділити” – “відокремити”. темрява зовнішня, перебування поза єднанням із богом, без світла духу божого, – тьма бездуховності). і в пітьмі цій зовнішній – лише плач (плач від нещасливості своєї, від неможливості повного задовільнення “усезростаючих потреб” плоті: “дві дочки в кровожерця: «дай, дай! »” (притч. 30.15); і від страждань, породжених жадібністю людською – за словом святого григорія богослова: “сластолюбством ми купуємо собі пошкодження”), та “скрегіт зубовний” (скрегіт зубів від злості на оточуючих, бога, та й на самих себе. згадаймо, що коли побивали архідиякона степана камінням, то “скреготали на нього зубами…”). що стосується раю, то й він так само реальний, як і пекло, і так само проявляється на трьох рівнях: в серці окремої особистості, в церкві праведників, і містично, як небо або царство небесне, царство духа любові. стан раю в серці людини знаменується станом досконалої, всепоглинаючої любові, миру, радості в дусі святому, – станом абсолютного щастя, духовного зворушення, розчулення, замилування і блаженства, яке неможливо виразить словами. смисл же спасіння полягає в тому, щоб іще при житті в грубому, біологічному тілі, причаститися цього невечірнього світла христової любові. щоб у момент воскресіння – переходу, народження в інший світ, духовний, – витримати суд цього світла (“суд же такий, що світло в світ прийшло…” (ів. 3. і за законом спорідненості добра й зла (“що спільного між світлом і ”) з’єднатися з світом ангельським у царстві божому. а в результаті стати ангелом самому! “бо як із мертвих воскреснуть (тут як духовно, так і буквально, містично, оживши в духовному, а точніше тонкоматеріальному світі в духовному ж, за феофаном затворником – тонкому, ефірному тілі), то не будуть женитись, ані заміж виходити, але будуть, як ангели на небесах (“як” – тому, що аби стати ангелом, “вісником” божим у повному смислі цього слова, необхідний час, – період духовного зростання)” (мк. 12.25). бо “міра людська – вона ж і міра ангела”