Московские князья и площадь их правления.

Литовські князі започаткували звільнення українських земель від монголо-татарського іга. Зміцненню позицій литовських можновладців на українській території сприяли династичні зв’язки з галицько- волинськими князями, що давало їм змогу бути законними претендентами на місцеві княжі престоли. Тому літописи й відзначають, що володарі Литви «не стільки силою, скільки мудрістю воювали». Українці досить спокійно поставилися до литовської експансії, оскільки влада литовців не була репресивною, самі литовські князі спочатку були православної віри, руська мова стала загальнодержавною. Крім того, люди бачили в Литві можливого захисника проти жорстоких набігів татар. Були прийняті й руські норми права, назви посад тощо. Тому держава часто називалася Литовсько-Руським князівством. Великому князю належала законодавча, виконавча, судова та військова влади.

У цей же час поширює свою експансію на українські землі Польща. Після тривалої боротьби у 1387 р. їй вдається захопити Галичину.

Буковина з 1359 р. входить до складу Молдавського князівства під назвою Шипинської землі, Закарпаття — у другій половині XIII ст. — до складу Угорщини. Таким чином, у XIII-XIV ст. українські землі були розчленовані та увійшли до складу різних держав.

Литва мала певну автономію, за нею залишилися білоруські землі, а Польща приєднала українські, поділивши їх на 6 воєводств. Становище українців різко погіршилося, проте унія 1569 р. мала для України й деяке позитивне значення: знову більшість українських земель об’єдналася в межах однієї, хоч і ворожої українцям, держави, що інтенсифікувало зв’язки між ними; прискорилася колонізація Подніпров’я.

Після Люблінської унії на українських землях водночас із згортанням національного політичного життя та економічним закабаленням населення, наступом на права і свободи місцевої людності та знищенням її мови і культури польська влада прагне нейтралізувати роль православ’я, змінивши його католицькою вірою. Для Польщі окатоличення українських земель мало сприяти забезпеченню консолідації та єдності держави — Речі Посполитої.