умоляю!!!! ето очень очень важно умоляю!!!! ето очень очень важно!!!!!!!!!!!!!!!​ ">

Величною піснею, як велична воля, відкривається “Кобзар” образом і символом нескореного Дніпра — духовної артерії нації:

Реве та стогне Дніпр широкий

Сердитий вітер завива,

Додолу верби гне високі,

Горами хвилю підійма.

І блідий місяць на ту пору

Із хмари де-де виглядав, −

Неначе човен в синім морю,

То виринав, то потопав.

Чуємо в надрах слова могутню потугу і силу розтривоженої природи, стогін велетня Дніпра під ударами вітру-вітровіння, і ревище хвиль на скелях-порогах, і вільні ритми розкутої строфи, і гранітні акорди визволеної стихії, і велич Дніпра-ріки як символу народу, в духовних глибинах якого нуртує-гуде сила, що будь-якої миті може вибухнути бурею, народу з відкритою душею, як відкриті склади цього спраглого волі віршика і відкрита в музичній чистоті і красі українська мова, як відкрита світові душа українців.

ОЛЕСЬ ГОНЧАР

Красива наша Україна під ясними зорями. Ось ясніють-світяться аж під небесами храми-собори, а стежки-дороги пролягають до них із українських в як живильні артерії національного духу... Глибинними плесами синіють тихі води, а в їхні свічада задивилося небо, і зорі пʼють водицю з чистих джерел... Стоять у полях тополі; вони як люди люблять волю і бережуть рідний край, показують світові свої дужі рівні постави, мов несхитна сторожа, надвечірʼям мріють удалині струнким дівочим станом, а на світанку колишуть на верховітті сонце і котять його з краю неба, що сяє, аж горить, на недосяжний небесний пруг, то палають золотом, мов високі-високі свічки, що єднають небо і землю в предивному храмі природи...

УРИВОК ІЗ ТВОРУ ПАНАСА МИРНОГО “СЕРЕД СТЕПІВ”

Споконвіку повита родимою красою і ласкавим шевченківським словом, пишалася українська природа — пречудове планетарне диво. Стоїш зачарований цим дивом, і по-новому світяться в душі з дитинства знані і не раз декламовані слова та вимальовують перед зором ясновидну сонячну фреску — краєвид України:

Дивлюся, аж світає,

Край неба палає,

Соловейко в темнім гаї

Сонце зустрічає.

Тихесенько вітер віє,

Степи, лани мріють,

Між ярами над ставами

Верби зеленіють.

Сади рясні похилились,

Тополі по волі

Стоять собі мов сторожа,

Розмовляють з полем.

І все то те, вся країна,

Повита красою,

Зеленіє, вмивається

Дрібною росою.

Споконвіку вмивається,

Сонце зустрічає...

І нема тому почину,

І краю немає!

Мені здається, що я не бачив кращого портрета України, де ясніє красою все, чим багата наша земля. І вічна ця небесно-земна природа — як і Богом дана Україна...

Велика радість — почути величну симфонію рідної мови про свою землю, виспівану словом української літератури. Прислухаймося уважно до її пісенного плину, вловімо найтонші тональності звуків, пізнаймо чари слова — і побачимо в його казковій мелодиці сонячні барви і красу природи отчого краю...

григ думал о дагни. о её краях, и о первой встрече с ней. о жизни девочки, родных