написать сочинение на тему «Влияние Наполеона на Европу»

Законодавчий корпус передав владу трьом консулам на чолі з Наполеоном. Для юридичного оформлення своєї влади Наполеон прийняв нову Конституцію" Франція залишалася республікою, але фактично вся І влада перебувала в руках першого консула, тобто Бонапарта. Перший консул був головнокомандувачем армії, ] призначав членів усіх органів законодавчої влади. Місцеве самоврядування було скасовано. Департаментами керували префекти, які призначалися першим консулом. Міністри також були підзвітні першому консулу.

Наполеон зберіг ті надбання Французької революції, що були вигідні промисловцям і заможному селянству. Встановивши диктатуру особистої влади, він здобув підтримку тих, хто здобув у роки революції багатство і землю. Для зміцнення своєї влади Наполеон 1801 р. скасував відокремлення церкви від держави.

1804 р. Бонапарт був коронований імператором французів Наполеоном І. Україні фактично було встановлено військово бюрократичну монархію, що спиралася не на феодальне дворянство, а на буржуазію, армію, чиновників.

За Наполеона І були прийняті зведення законів - "Кодекси Наполеона" (цивільний, комерційний і кримінальний), що мали регулювати відносини у суспільстві та охороняти непорушність приватної власності. Закони були прогресивними, оскільки передбачали розвиток вільної конкуренції, сприяли піднесенню економіки Франції. У країні розпочався промисловий переворот, були упорядковані фінанси, засновано Французький банк. Разом з економікою міцніла французька буржуазія.

Зовнішня політика Наполеона мала за мету забезпечити Франції економічне і політичне панування в Європі. Армії Англії, Росії, Австрії, Пруссії не могли протистояти французькій, що стала першою регулярною армією в Європі.

Армію складали не найманці, як у більшості країн, а особисто вільні селяни. її очолювали здібні командири, сам Наполеон був талановитим полководцем. У 1800-1801 рр. Наполеон завдав кілька поразок військам Австрії.

1805 р. Англія, Росія, Австрія та Пруссія, побоюючись встановлення панування Наполеона в Європі, розпочали війну проти наполеонівської Франції. Для Австрії початок війни був невдалим: частина її військ у фортеці Ульмі капітулювала, і армія Наполеона увійшла у Відень. На морі, біля мису Трафальгар, англійський адмірал Нельсон розгромив французько-іспанський флот.

В битві біля Аустерліца 1805 р. австрійські та російські війська зазнали нищівної поразки. Австрія капітулювала. 1806 р. Наполеон розбив прусські війська і увійшов у Берлін. Там він підписав декрет про континентальну блокаду, що забороняв Австрії, Пруссії та усім належним від Франції державам Європейського континенту торгувати і мати будь-які зв'язки з Англією. Наполеон прагнув підірвати могутність Англії, закривши для неї європейські ринки. У відповідь Англія блокувала французькі порти.

На початку 1807 р. Наполеон завдав поразки російській армії. У Тільзіті Наполеон І і Олександр І підписали договір про мир і союз між Францією та Росією. Росія визнавала французькі завоювання в Європі і приєдналася до континентальної блокади Англії.

У 1807-1808 рр. французькі війська окупували Іспанію. Іспанський престол посів брат Наполеона - Жозеф. Народ Іспанії підняв повстання і розпочав партизанську війну. У цій війні, що тривала до 1812 р., французи втратили близько 500 тис. осіб.

1809 р. Австрія, скориставшись невдачами Франції і Іспанії, стала на бік Англії. Але наполеонівська Франція знову розгромила Австрію, яка підписала важливий і принизливий для неї мирний договір.

Пануванню Наполеона в Європі перешкоджала Росія, що порушувала континентальну блокаду, дозволяла нейтральним суднам заходити в російські порти. Французько-російські відносини різко загострилися.

1812 р. майже півмільйонна армія Наполеона напала на Росію. Намагання Наполеона розгромити російські війська частинами були марними. Дві російські армії, об'єднавшись біля Смоленська і витримавши важку битву, відступили до Москви. У битві під Москвою на Бородінському полі війська під командуванням Михайла Кутузова знекровили армію Наполеона, хоча й не змогли) перемогти. Французи захопили Москву, населення якої залишило місто. Спроби Наполеона нав'язати російському імператору мир не мали успіху. У Москві розпочалися пожежі, що ускладнили становище французьких військ. У тилу французів діяли партизани. Наполеон був змушений залишити Москву і відступив. 1812 р. близько 20 тис. солдатів і офіцерів армії Наполеона врятувалися втечею через р. Німан у Польщу.

Поразка Наполеона у війні 1812 р. зумовила подальший крах наполеонівської імперії. Наполеон, повернувшись у Францію, створив нову армію, що мала воювати проти російських військ, які вступили у Німеччину. Але тепер йому довелося воювати проти всієї Європи (Росії, Англії, Австрії, Іспанії, Пруссії, Швеції та ін.).

1813 р. під Лейпцигом відбулася вирішальна битва - "битва народів". Французькі війська зазнали поразки. На початку 1814 р. війська союзників увійшли на територію Франції, згодом - у Париж. Наполеон зрікся престолу.

15 августа 1769 года в городе Аяччо на острове Корсика, принадлежавшем Французскому королевству, появился на свет человек, чье влияние мир ощущает на себе до сих пор. Так сложилось, что в особенности это влияние рас на Францию и Россию. Ну и на всю Европу тоже. Мальчика назвали редким для того времени именем – Наполеоне. Фамилия у него тоже была не Буонапарте. Став взрослым, он переделал имя и фамилию на французский лад и назвался проще: Наполеон Бонапарт. Этому имени суждено было остаться в веках и стать нарицательным.

Ведь сам Наполеон и его деяния долгое время были (да и до сих пор остаются) примером для подражания и источником вдохновения для многих политиков разных стран и времен. Всем более или менее понятно, что имеется в виду, когда кого-то называют Наполеоном или говорят о наполеоновских планах. В двух словах – имеются в виду планы великие. А Наполеонами называют, как правило, личностей большого размаха, наделенных выдающимися талантами и удачно применяющими их в своем деле… Но почему так? Это как раз и интересно. Ведь тут мы имеем дело с одним из тех странных случаев, когда посмертная историческая судьба персонажа перечеркнула и заставила забыть те реальные дела, которыми этот персонаж отличился в реальной истории же, какова была реальная роль Наполеона для Франции и Европы, а заодно и для России, и каковы на самом деле были те результаты, к которым привела та эпоха, которую принято сейчас называть наполеоновской.

Наполеон и Франция. Наполеон был не слишком знатен: второй сын мелкого дворянина. Так что ни на какие особенно большие карьерные успехи он мог бы и не рассчитывать, если бы не Великая французская революция. Которая сломала все сословные перегородки, и в сложившихся новых условиях Бонапарт легко смог проявить свои природные таланты. Ну и удачливость, конечно, сыграла определенную роль. Сначала он удачно выбрал специальность артиллериста. Потом несколько раз удачно оказался в нужное время в нужном месте (например, под мятежным Тулоном в 1793 году, затем во главе войск, подавлявших роялистский бунт в Париже в 1795 году, во главе итальянской армии в кампании 1797 года).

Логика постреволюционного развития неумолимо подталкивала Францию к диктатуре. Кандидатов на роль диктатора было немало, но в силу обстоятельств и его личной удачливости фигура Бонапарта в 1799 году оказалась безальтернативной. Ему не повредила даже провальная экспедиция в Египет. Бросив армию на берегах Нила, Бонапарт вернулся во Францию не как дезертир, но как отечества. И захватил власть, не встретив никакого сопротивления. Занял должность первого консула и тут же закрепил свой диктаторский статус поправками к конституции, которые были формально утверждены всенародным голосованием.

От Бонапарта ожидали, что он быстро наведет порядок, и он эту задачу в принципе выполнил. Создал централизованную систему бюрократического управления, а органы законодательной власти сделал сугубо декоративными. А также ввел в действие знаменитый Кодекс Наполеона, юридически оформивший основы буржуазного уклада.

В ходе революционных войн Наполеон присоединил к Франции богатые и стратегически значимые территории нынешней Бельгии и рейнского левобережья. Жители этих территорий издавна находились под сильным влиянием французской культуры и отнеслись к завоевателям, упразднившим феодальные порядки, совершенно лояльно. В перспективе можно было рассчитывать на полную ассимиляцию населения завоеванных земель, как это произошло в Эльзасе, исконно немецком, но совершенно офранцуженном к концу XVII века.

Эти территориальные приобретения увеличили ресурсный потенциал Франции в такой мере, что в перспективе она могла бы стать самым могущественным и богатым государством Европы. Но сначала надо было закрепить завоевания и добиться дипломатического оформления новых границ Франции.

В мемуарах, написанных на острове Святой Елены, Наполеон пытался оправдать роковой поход 1812 года против России соображениями высшего блага. Свергнутый император изобразил былые замыслы как проект объединения Европы в некое сообщество государств, в рамках которого соблюдались бы права народов, а все спорные во решались бы на международных конгрессах. Тогда прекратились бы войны, а армии сократились бы до размеров гвардейских частей, развлекающих парадами благонравных монархов. То есть Наполеон как бы предвосхитил конструкцию нынешнего Европейского Союза.

Самым наглядным образцом наполеоновского произвола стала его политика в Испании. Испанцы симпатизировали Франции, король Карлос был надежным союзником Наполеона. При Трафальгаре испанцы и французы вместе сражались против англичан. Но своенравный император не нуждался в союзниках, ему нужны были только вассалы. Он решил передать испанский престол своему брату Жозефу (не отмеченному какими-либо талантами и заслугами), а Карлоса вместе с его наследником Фердинандом заманил на французскую территорию и заключил под стражу.

написал как смог) больше не вместилось это самое главное.

ответ:

франция португалия

объяснение:

больше всего завоеваний