Що завадило Мавці і Лукашу бути щасливими? ("Лісова пісня")

вони виросли в 2 різних світах тому їм складно розуміти один одного.

Відповідь:

Пояснення:

Леся Українка також не могла оминути у своїй творчості теми кохання. І один з найкращих творів, присвячений цій тематиці, – драма-феєрія «Лісова пісня». У цьому творі кохання розгорілося між представниками двох різних світів – Мавкою, донькою природи, і Лукашем, звичайним сільським хлопцем. Це почуття виникло у них раптово і розгорілося як полум`я. Мавка, прокинувшись від зимового сну, почула, як Лукаш грає на сопілці. Ця музика вразила її, пробудила душу… Вона сама знайшла Лукаша… Їхні почуття були щирі і безпосередні, як сама природа. Вони кохали одне одного такими, якими вони були. Але Лукаш – усього лише людина. Він забрав Мавку з лісу до свого будинку, його мати перевдягла її у якесь дрантя і заставила робити те, що вона не могла – жати, тобто нищити природу, частиною якої була, власне, і сама дівчина. Як і в нашому житті, любов знищила сіра буденність. Мавка перестала бути вільною, бути собою. Вона не була вправною господинею, не була щасливою на людському обійсті. Можливо, саме це і пригасило почуття Лукаша. Він прийняв іншу жінку, Мавка ж не змогла забути коханого…

Чи кохав Лукаш Мавку? На мою думку, він був закоханий у мрію. Не в справжню живу дівчину – в ідеал, який він сам створив собі. Доти, доки вони з Мавкою бачилися у лісі біля озера, доки Мавка жила своїм життям, вона і була йому цікава. Як тільки вона змінилася (а зробила ж це дівчина заради нього) – його почуття охололи. Лукаш не витримав випробування звичайними буднями – дивно, але і зараз найчастіше кохання гине саме через це.

А що ж дало кохання Мавці? Страждання, горе, розпач?.. Невже це варте такого чистого і щирого почуття? Але дівчина не вважала себе нещасною. Коли вона повертається до Лукаша вербою, то говорить:

Ти душу дав мені, як гострий ніж

Дає вербовій тихій гілці голос…

Тож дійсно, кохання і біль нерозривні. Якщо ти кохаєш – ти живеш. Кохання окриляє душу. Мавка любила Лукаша по-справжньому. Вона ладна була заради нього мінятися, змінювати своє життя, ладна була вмерти для того, щоб міг жити він. Таке кохання важко назвати щастям, адже воно дійсно нерозривно пов`язане з болем та стражданнями. Але саме через кохання Мавка стала вічною – вона продовжилася у пісні, у грі сопілки… І буде продовжуватися завжди, допоки існуватиме на світі це світле і гірке почуття – кохання!

Уповісті «інститутка» марко вовчок відобразила образ простої селянської дівчини устини. тема знедоленого життя жінки-кріпачки вперше нам зустрічається в творах великого кобзаря. а марко вовчок талановито розробила цю тему в прозі. образ устини — це образ українського народу, що відзначається винятковим оптимізмом і здатністю легко сприймати проблеми. устина, головна героїня повісті, життєрадісна попри всі негаразди: «люди дивуються, що я весела: надійсь горя-біди не було, мене й б'ють (бодай не згадувати) — не здержу серця, заплачу, а роздумаюсь трохи — сміюся». безумовно, що красива й багата душею молода дівчина приваблює читача. досить показовим є той факт, що героїня сприймає навколишню дійсність поетично, їй притаманна спостережливість, уважність до всього, що її оточує. у подружньому житті устина вірна чоловікові, її почуття справжні: глибокі й безкорисливі. простій селянській дівчині притаманне дійсно християнське почуття всепрощення. навіть після тяжких знущань панночки, коли устина захворіла від побоїв, вона не виявляє гніву, а лагідно думає: «таке молоде, а таке немилосердне, господи». вона сама не стає на шлях активної боротьби проти кріпосників, але думками, бажаннями поділяє і підтримує сміливі протести свого чоловіка прокопа. усе своє життя устина мріяла про краще життя, відчувала біль свого народу й щиро йому співчувала. протягом усього твору вона виявляє лише позитивні сторони свого характеру. після того як прокіп намагався захистити устину від побоїв і потрапив у москалі, вона й у цій важкій ситуації залишається людиною, багатою душею. вона не покинула свого чоловіка напризволяще, а поїхала-за ним як жінка дійсно любляча й віддана. уже сім років устина чекає свого прокопа, але не втрачає надію на краще, сподівається на щасливе майбутнє. у повісті «інститутка» марко вовчок підкреслює могутню силу українського народу, його прагнення до визволення з-під гніту гнобителів.