Моє ставлення до панночки з повісті Марка Вовчка "Інститутка"
Напишіть розгорнуту відповідь​

Марко Вовчок зображувала у своїх творах не життя селян часів кріпацтва. Окреме місце у її оповіданнях та повістях посідає тема жіночої долі, бо жінки чи не найбільше потерпали від несправедливості і жорстокості оточуючого світу. Героїні оповідань Марка Вовчка постають перед нами багатостраждальними, чутливими і часто зажуреними, проте завжди щирими і чуйними, сильними духом. Письменниця майстерно проникає у саму сутність душі людини, вказуючи нам на ті часто жахливі перетворення, які відбуваються в людині під тиском соціальної несправедливості та особистого горя.

Але Марко Вовчок, створюючи яскраві жіночі образи, змальовує не тільки кріпачок, але й панів і панночок. Характерним образом є панночка з повісті "Інститутка". Прочитавши цю повість, я почув від свого вчителя дуже цікаве питання: "Як ти ставишся до панночки?" Спочатку я, звісно, сповнений обурення від її витівок, почав критикувати і засуджувати її, але вчасно згадав, що нема нічого однозначно доброго чи поганого, і вирішив серйозно порозмірковувати над цим питанням.

Молода панночка з'являється в повісті після повернення з навчання. Але чи навчилася вона чогось? Вона сама зневажливо і майже презирливо говорить про освіту. Вона вважає її непотрібною, бо на думці в неї тільки розваги та вдале майбутнє заміжжя. Таке ставлення до знань, які, власне, і роблять людину людиною, які формують особистість і духовність в людині, заслуговує на засудження, проте чим було зумовлене таке ставлення? По-перше, її власною вдачею. А по-друге, тим самим ладом, соціальною мораллю, згідно з якою жінці не потрібна освіта, коли вона вміє готувати, доглядати дітей і є привабливою зовні. Виходить, що панночка велику частину своїх негативних рис успадкувала з вихованням...

Жорстоке ставлення до кріпаків, її презирство до людей багато в чому, як на мене, зумовлене тим, що вона бачила навколо. Вона наслідувала поведінку тих паничів, яких бачила, яких мала собі за авторитет. Зауважу, що вона була здатна кохати, нехай почуття кохання часто змагалося в ній із бажанням вийти заміж за багатого чоловіка.

Крім того, панночка, наскільки я розумію з інших літературних творів та історії, — людина-тип, тобто таких, як вона, було багато. Навіть більшість. Виходить, несправедливе суспільство саме виховувало таких людей? У будь-якому разі, навряд чи така поведінка більшості панів була зумовлена тільки їхніми особистими вадами.

Образ панночки є насправді досить суперечливим. Безумовно, більшість її вчинків та рис заслуговують на засудження, але варто із розумінням поставитись до того, що жорстокий лад суспільства спотворював душі людей усіх верств населення, не тільки ламав життя кріпаків, але й викривлював душі панів. Бо влада, як відомо, змінює людину і часто не на краще. Тим більше — влада над людьми — несправедлива, абсолютна влада. Один з мислителів сказав, що влада спотворює людину, а абсолютна влада спотворює абсолютно...

Я дійшов висновку, що водночас і засуджую панночку, і співчуваю їй, бо навряд чи вона була щаслива, маючи такі вдачу і таке ставлення до людей. Вона також була жертвою кріпаччини і жертвою виховання, устрою, традицій. Проте це в жодному разі не знімає з неї відповідальності за її жорстокі і часто нелюдські вчинки...

 

Объяснение:

Марко Вовчок зображувала у своїх творах не життя селян часів кріпацтва. Окреме місце у її оповіданнях та повістях посідає тема жіночої долі, бо жінки чи не найбільше потерпали від несправедливості і жорстокості оточуючого світу. Героїні оповідань Марка Вовчка постають перед нами багатостраждальними, чутливими і часто зажуреними, проте завжди щирими і чуйними, сильними духом. Письменниця майстерно проникає у саму сутність душі людини, вказуючи нам на ті часто жахливі перетворення, які відбуваються в людині під тиском соціальної несправедливості та особистого горя.

Але Марко Вовчок, створюючи яскраві жіночі образи, змальовує не тільки кріпачок, але й панів і панночок. Характерним образом є панночка з повісті "Інститутка". Прочитавши цю повість, я почув від свого вчителя дуже цікаве питання: "Як ти ставишся до панночки?" Спочатку я, звісно, сповнений обурення від її витівок, почав критикувати і засуджувати її, але вчасно згадав, що нема нічого однозначно доброго чи поганого, і вирішив серйозно порозмірковувати над цим питанням.

Молода панночка з'являється в повісті після повернення з навчання. Але чи навчилася вона чогось? Вона сама зневажливо і майже презирливо говорить про освіту. Вона вважає її непотрібною, бо на думці в неї тільки розваги та вдале майбутнє заміжжя. Таке ставлення до знань, які, власне, і роблять людину людиною, які формують особистість і духовність в людині, заслуговує на засудження, проте чим було зумовлене таке ставлення? По-перше, її власною вдачею. А по-друге, тим самим ладом, соціальною мораллю, згідно з якою жінці не потрібна освіта, коли вона вміє готувати, доглядати дітей і є привабливою зовні. Виходить, що панночка велику частину своїх негативних рис успадкувала з вихованням...

Из полудесятка женских персонажей «грозы» на первом плане, несомненно, характеры марфы игнатьевны кабановой и ее невестки катерины. это два основных, во многом противоположных образа, которые в значительной мере формируют взгляд читателя и зрителя на весь мир, обозначенный добролюбовым как темное царство. как видно, островский, в отличие от добролюбова, не выводит катерину за пределы патриархального мира, мало того, она немыслима без него. разве можно представить катерину без искреннего и глубокого религиозного чувства, без ее воспоминаний о родительском доме, в котором, вроде бы, все то же самое, что и в доме кабановых, да не то, представить ее без ее певуче-песенного языка? катерина воплощает в себе поэтическую сторону патриархального уклада жизни, лучшие качества национального характера. но люди, которые ее окружают, в своих душевных свойствах страшно далеки от нее, особенно кабаниха. стоит сравнить их слова и действия. речь кабанихи нетороплива и монотонна, движения медленны; живые чувства просыпаются в ней только тогда, когда разговор касается обычаев и порядков старины, которые она яростно защищает. кабаниха во всем опирается на авторитет старины, который представляется ей незыблемым, и ждет того же от окружающих. ошибочно полагать, что кабаниха подобно дикому принадлежит к типу самодуров. такая «самодурная пара» в драме была бы избыточной, а островский не повторяется, каждый его образ — художественно уникален. дикой психологически гораздо примитивнее, чем марфа игнатьевна, он больше соответствует типу самодура, открытому островским в его ранних пьесах; кабанова значительно сложнее. ни одно из ее требований не продиктовано ее прихотью или капризом; она требует только неукоснительного соблюдения порядков, установленных обычаем и традициями. эти обычаи и традиции заменяют ей юридические законы, диктуют незыблемые моральные правила. сходным образом относится к традициям и катерина, для нее эти обычаи и традиции, эти правила — святое, но в ее речи и поведении и в помине нет мертвенности кабанихи, она эмоциональна, и традицию она тоже воспринимает эмоционально, как нечто живое и действенное. переживания и чувства катерины отражаются не только в ее словах — образ этот сопровождается многочисленными авторскими ремарками; в отношении кабанихи островский куда менее многословен. главное различие между катериной и кабанихой, различие, которое разводит их на разные полюса, заключается в том, что следование традициям старины для катерины является душевной потребностью, а для кабанихи это попытка обрести необходимую и единственную опору в предчувствии крушения патриархального мира. она не вдумывается в суть порядка, который оберегает, она выхолостила из него смысл, содержание, оставив только форму, превратив его тем самым в догму. прекрасную сущность старинных традиций и обычаев она превратила в бессмысленный обряд, что сделало их противоестественными. можно сказать, что кабаниха в «грозе» (так же, как и дикой) олицетворяет собой явление, свойственное кризисному состоянию патриархального уклада жизни, а не присущие ему изначально. мертвящее воздействие кабаних и диких на живую жизнь с особой очевидностью проявляется именно тогда, когда жизненные формы лишаются прежнего содержания и сохраняются уже как музейные реликвии. катерина же представляет собой лучшие качества патриархальной жизни в их первозданной чистоте. таким образом, катерина принадлежит патриархальному миру — в его первоначальном значении — в гораздо большей степени, чем кабаниха, дикой и все остальные персонажи драмы. художественное назначение последних — обрисовать причины обреченности на гибель патриархального мира настолько полно и многосторонне, насколько это возможно. так, варвара идет по линии наименьшего сопротивления — приспосабливается к ситуации, принимает «правила игры» в «темном царстве» , в котором все построено на обмане и видимости. она научилась обманывать и пользоваться случаем; она, как и кабаниха,