Історичний портрет І. Франка

Відповідь:

Іва́н Я́кович Фра́нко́ (27 серпня 1856, с. Нагуєвичі — 28 травня 1916, Львів, Австро-Угорщина) — видатний український поет, прозаїк, драматург, літературний критик, публіцист, перекладач, науковець, громадський і політичний діяч. Доктор філософії (1893), дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (1899), почесний доктор Харківського університету (1906)[6][7]. Член виділу Товариства та».

Пояснення:

Тісно пов'язані з соціологічними, суспільно-політичними й економічними історичні розвідки Франка, близько 100 друкованих праць, більшість з них присвячені селянському рухові й революції 1848 року в Галичині та польсько-українським взаєминам. До першої групи належать: «Польське повстання в Галичині 1846 р.» (1884), «Панщина та її скасування в 1848 р. в Галичині» (1898 і 1913), «Лук'ян Кобилиця. Епізод з історії Гуцульщини в першій половині XIX ст.», «Причинки до історії 1848 р.». До другої — «Дещо про стосунки польсько-руські» (1895), «Поляки й русини» (1897, німецькою й українською мовами), «Нові причинки до історії польського суспільності на Україні в XIX ст.» (1902), «Русько-польська згода й українсько-польське братання» (1906). Інститут історичної праці Франка: причинки до історії Церкви (2 розвідки про єпископа Йосифа Шумлянського, 1891 і 1898 рр.), «Хмельнищина 1648—1649 рр. У сучасних віршах» (1898), «Тен як історик французьської революції» (1908), «Стара Русь» (1906), «Причинки до історії України-Руси» (1912), статті зі старої історії України та багато ін.

Характеристична для еволюції світогляду Франка його публіцистика, якій не бракувало й наукового підходу, тому часто в його творчості розмиваються грані між науковим і публіцистичними есе. Франко бачив Україну як суверенну одиницю «у народів вольних колі». При цьому він багато уваги приділяв здобуттю загальнолюдських прав. Почавши свою громадську діяльність з москвофільського гуртка, він незабаром покинув його для народовецького табору. За студентських часів Франко захоплювався соціалізмом, студіював Маркса й Енґельса, а коли побачив облудність «нової релігії», її завзято поборював. Назагал у Франка помітна еволюція від крайнього радикалізму до поступового націонал-демократизму. У своїй статті «Що таке поступ?» Франко одним із перших спрогнозував появу тоталітаризму і тоталітарної держави.

Для православных епископов основными причинами заключения унии были:  

а) недовольство вмешательством в церковные дела организованного в братства мещанства;  

б) желание освободиться от своей подчиненности восточным патриархам, которые не имели достаточной власти для защиты состояния православной церкви в Речи Посполитой;  

в) необходимость сохранить свое привилегированное положение в новом государстве и добиться равенства с католическими епископами, которые заседали в сенате, имели титулы «князей церкви» и подчинялись только власти Папы и короля;  

г) саму унию православные епископы рассматривали как равноправное объединение церквей под руководством Папы Римского, который после захвата турками Константинополя оставался единственным высшим церковным иерархом, который имел реальную власть.  

Основные причины заключения унии для католических священников и польской шляхты:  

а) необходимость идеологического обоснования захвата польскими магнатами украинских земель;  

б) возможность увеличить количество подвластных Ватикана приходов за счет православной церкви при невозможности прямого насаждения католицизма в Украине, которая имела устойчивые долголетние традиции православия.  

в) будущая униатская церковь воспринималась ими как второстепенная временная организация для покоренных украинских «мужиков» , направленная на укрепление польско-католического влияния на присоединенных украинских землях.  

Последствия подписания унии. Польское правительство считало унию обязательным для всех православных на территории Речи Посполитой. Православная религия оказалась на положении незаконной. Уния насаждалась силой. С Брестской церковной унии польские паны и католическое духовенство надеялись денационализировать и ополячить украинский и белорусский народы. Украинские и белорусские крестьяне, мещане, казаки стойко боролись против навязывания католичества и униатства. Это была борьба против феодального и национально-религиозного гнета, против господства шляхетско-католической Польши. Она имела национально-освободительный характер.

Объяснение: