Відшукайте проблему, якої не порушено у повісті Ніни Бічуї «Шпага
Славка
Беркути»:
а) віра у свій талант;
б) самовдосконалення і самореалізація дитини;
в) збереження життя дитини;
г) відповідальність людини за свої вчинки.

Відповідь: В

Объяснение:

Збереження життя людини

ответ:

выбирай что надо:

цитатна характеристика тугара вовка

1. се новий тухольський боярин, тугар вовк, справляв великi лови на грубу звiрину. вiн святкував почин свого нового життя,- бо недавно князь данило дарував йому в тухольщинi величезнi полонини i цiле одно пригiр’я зелеменя; недавно вiн появився в тих горах i побудував собi гарну хату i оце першу учту справляє, знайомиться з довколичними боярами.

2. … бо тугар вовк був мужчина, як дуб. плечистий, пiдсадкуватий, з грубими обрисами лиця i грубим, чорним волоссям, вiн i сам подобав на одного з тих злющих тухольських медведiв, яких їхав воювати.

3. тугар був старий вояк i старий ловець,- вiн не знав, що то тривога.

4. та все-таки йому, гордому бояриновi, що вирiс i великої честi дослужився при князiвськiм дворi, важко було прилюдно вiддавати подяку за вирятування доньки мужиковi. але нiщо було дiяти… обов’язок вдячностi так був глибоко вкорiнений у наших рицарських предкiв, що й тугар вовк не мiг вiд нього виломатися.

5. – а так, ще питатися вашої громади! менi князь дарував той лiс i тоту полонину, i менi нi в кого бiльше дозволятися.

6. i тугар вовк, що йшов передом у важкiй, понурiй задумi та мiркував над тим, як би то завтра стати гiдно i в цiлiм блиску перед тими та показати їм свою повагу та вищiсть …

7. – я хотiв сказати,- поправився максим,- хотiв сказати ще не так. боярине, вiддай за мене доньку свою, котру я люблю дужче свого життя, дужче душi своєї!

грiм з ясного неба не був би так перелякав тугара вовка, як тi гарячi, а при тiм простi слова молодого парубка. вiн вiдступив два кроки назад i прошибаючим, з гнiвом i погордою змiшаним поглядом мiрив бiдного максима вiд нiг до голови. лице його було недобре, аж синє, зуби йому зацiпило, губи дрожали.

– смерде! – скрикнув вiн нараз, аж дооколичнi гори залунали тим проклятим окликом.- що се за слова смiєш ти говорити до мене? повтори ще раз, бо се не може бути, щоб я справдi чув те, що менi причулося.

8. максим бачив тепер, що його надiї розбитi, що боярин надто високо мiряє, надто гордо глядить на нього.

9. хоч вихований при княжiм дворi i зiпсований гниллю та пiдлотою, вiн усе-таки був рицар, вояк, чоловiк i мусив вiдчути серцем хоч крихту того чуття, яке так сильно порушувало серце захара беркута. а притiм же вiн далеко не по щирiй совiстi виповiдав уперед свої слова про необмежену власть князя; його душа й сама не раз бунтувалися проти тої властi, а тут вiн тiльки хотiв заслонити показом на княжу власть свої власнi забаги такої ж властi. не диво, що слова захара беркута запали йому глибше в душу, нiж вiн сам того бажав. вiн перший раз зi щирим подивом глянув на нього, але заразом i жаль йому зробилося того велетня, якого упадок, по його думцi, був близький i неминучий.

10. я досi мовчав, але тепер менi велять говорити. чесна громадо! свiдоцтво моє проти боярина тугара вовка велике i страшне: вiн зра…

– мовчав досi, то мовчи i далi! – ревнув боярин, блиснув топiр, i митько вояк з розлупаною головою, окровавлений, упав додолу.