Кого Болконский увидел в госпитальной палатке и какие чувства испытал к этому человеку?

Когда началась война 1812 года, Болконский отправился на войну, на этот раз не в поисках славы, а с единственным желанием разделить судьбу своего парода. Он изменил свое отношение к крестьянам, и те платили ему любовью и доверием, называя его «наш князь»., После Бородинского сражения смертельно раненный князь Андрей попадает в госпиталь и там внезапно узнает в одном, из раненых Анатоля Курагина. В это мгновение он вспомнил Наташу на балу 1810 года, так как именно в то время он впервые ощутил в себе с необыкновенной ясностью силу «естественной» жизни. И теперь любовь к Наташе заставила его окрасить все окружающее этим живым чувством и Анатоля Курагина. Смерть для князя Андрея в его новом состоянии лишена ужаса и трагизма, так как переход «туда» так же естествен, как приход человека из небытия в мир. Перед смертью князь Андрей приходит к каратаевскому мировоззрению. Разница заключается лишь в том, что князю Андрею это понимание жизни и смерти не было дано от природы, а стало результатом напряженной работы мысли.

Сподіваюсь, що й особисте її життя складеться вдало: адже не всі ж чоловіки такі "товстошкірі тварини", як Хіггінс. І вона не розчарувалася в тому, що кохання існує і воно підносить людину, робить її кращою, благороднішою. Слід тільки знайти його. Хоча претенденти на її руку й серце вже є: Фредді, чи, можливо, полковник Пікерінг. Але, як би не склалася доля, головне те, що Еліза ніколи не і може повернутися до минулого. Вона це відчула, коли, образившись на холодність і байдужість до її долі професора Хіггінса, вночі залишила його будинок і зустрілася з дівчиною із лондонських низів. Вона доклала усіх зусиль, щоб твердо стати на ноги, нікому за це не завдячуючи. Лише собі і своїм старанням. І, що не менш важливо, вона завжди буде почувати себе людиною, для якої найважливіше — почуття її власної гідності.